Ася Віталіївна - Поцілунок долі, Ася Віталіївна

-Не пам’ятаєш?,- запитує в мене Юля,- Куратор спочатку нам подякував, а потім хто був приніс напої заставив замітати подвірʼя біля навчального закладу, щоб відбути покарання.

-Ооо, точно. Не нагадуй про це.

-У вас весело було, а от я не пам’ятаю як в нас пройшла посвята,- мовить Саша.

-Звісно, а я не можу забути як ти пʼяний в трусах і на шиї замотаним червоним шарфом бігав по дворі і кричав, що ти супермен.

-Що? Та не може бути такого Паша,- відмовляється від почутого Саша.

-Може-може,- відпиває зі склянки трішки соку,- Повірте все так і було. Після того випадку його вигнали з універу та він поїхав закордон.

-Я в одних трусах?,- вирішив перепитати він, а ми вже не змогли стримати сміх.

Гарно провели час в веселій компанії, ніби як старі друзі зібралися за одним столом. Розповідь за розповідь не помітили як довго ми сиділи майже до закриття закладу. Мені навіть здалося, що це нас всіх дуже зблизило. Нас всіх запропонував відвести по домах Павло спираючись на те, що він не пив і може сісти за кермо. Я з дівчатами сіла позаду, а чоловіки спереду. Всю дорогу до будинку було чути тільки Юльку з Сашою, Діана майже спить притулившись до мене на плечі. А я дивлюся то в вікно, то в дзеркало водія і бачу його очі, які теж спостерігають за мною. Павло досить швидко приїхав та зупинився біля нашого будинку.

-І що це виходить три красуні живуть разом?,- Вирішив запитати Саша коли відкривав двері зі сторони Юлі.

-Звичайно, але на жаль ми скоро знову будемо з Катею в двох.

-Бо Діанка на наступний тиждень їде додому,- кажу вже я почувши їхню розмову на вулиці.

-Так не хочу їхати, але поки канікули я тут.

-Чому не залишишся тут з сестрою?- запитав її Павло, та його перебив Саша.

-Канікули? Ти що ще в школі навчаєшся?

-Вже в 11 класі, а що не виглядаю на свої роки?,- запитую вона.

-Ні, і з Катею, ви навіть не схожі ні зовнішність, ні характером. Вона точно твоя сестра?,- Перепитує мене Олександр показуючи пальцем на сестру,- Ви такі різні, походу жартуєте над мною, що ви сестри.

-Я тебе розчарую, Діана мені рідна сестра,- хлопаю його легенько по плечу,- Добре, ми вже напевно підемо. Дякую вам за цей вечір.

-Підтримую, вечір був шикарний,- каже Юля та йде з Діаною попідруки до будинку лише помахавши нам рукою.

-Я напевно біжу їх наздогнати. Так, що дякую вам за все.

-Бувай,-сказав Саша та попрямував до машини.

-На добраніч, Катерино,- підходить ближче та ніжно цілує в щічку. Від такого ніжного та неочікуваного поцілунку я була приємно здивована.

-На добраніч, Павло Олексійовичу,- посміхнулася йому у відповідь та поспішила до дівчат наздогнавши їх біля під’їзду.

-Мені не здалося, він тебе поцілував?,- від Юлі питання я не маю куди подітися.

-Тобі показалось, нічого не було,- не можу стримати посмішку, тому сміюся і продовжую підніматися сходами.

-Тобі смішно, що він тебе поцілував, чи ти смієшся з мене?

-Здається вона сміється з тебе,- доповнює сестра їй.

-Ні, дівчата, мені смішно зі ситуації,- алкоголь розібрав нас не на жарт.

-Якої саме?,- Зупиняється перед дверима квартири та запитує мене ледве відкриваючи ключем двері.

-Він запропонував мені бути його дівчиною на один день.

-Нічого собі, от це так новина,- мовить сестра та проходить до квартири за Юлею вслід,- І ти погодилася?

-Любі мої, якби він запропонував мені навіть просто бути його дівчиною, напевно… я б теж погодилася. Не знаю чи це алкоголь так зараз на мене впливає, чи я дійсно щось до нього відчуваю. Дівчата, а ви що скажете?

-То, що ти йому подобаєшся я це вже казала. А сьогодні навіть переконалася в цьому.

-Павло досить хороший хлопець, думаю батькам він сподобається,- очі Діани аж загорілися.

-Ні-ні, Діано, я тебе дуже прошу, батьки про це все і про Павла знати не мають. Якщо буде необхідність я краще сама розповім. Домовились?

-Добре-добре,- обіжено сказала вона,- Я обіцяю. Буду тримати язик за зубами,- та показує пальцями як вона закриває рот ключем та нібито його викидає. Це виглядало смішно і так по-дитячому, що розсмішило нас всіх.Наші дівчачі розмови перервало звук смс на телефоні. Піднімаю телефон з тумбочки та на мить зупиняюся, щоб прочитати повідомлення:

-«Обов’язково при зустрічі подарую тобі квіти. Ти доречі які полюбляєш?»,-думаю, що відписати. А Юля сміється та забирає з моїх рук телефон.

-Ооо, зараз подивимось хто тобі пише,- дотягуюсь до неї, щоб забрати телефон та вона вправно викручується і встигає прочитати смс.

-«Обов’язково при зустрічі подарую» дивно, а чому сьогодні не подарував тоді?

-Юль, ти про що?

-Так, це ж твій Паша пише тобі зараз,- намагається мені відкрити очі, що це він.

- За столом він сказав, що дзвонив мені і ти підняла слухавку,- киває  та мигикає згодою Юля.

-Саме так і було,- захищає вже сестра мою подругу.

-Цікаво-цікаво,- забираю з рук Юлі телефон та саме перше відкриваю вхідні дзвінки в телефоні,- Так є один невідомий номер в кінці цифри 3522, а тепер цікаво в повідомленні,- швидко відкриваю додаток повідомлення та чат з моїм незнайомцем,- Трясця! 3-5-2-2! Той же самий номер!

-Ну, а я тобі про що?,- Доводить мені свою думку.

-Тобто таємний незнайомець - Павло? Але навіщо йому це?

Катя:

Пазл за пазлом в мене склалась картинка перед очима. Невідомий номер з якого телефонував Павло та номер таємничого незнайомця в повідомленнях - одинакові. Навіщо йому це все? Згадую моменти з ним, як він зі мною спілкується, та знову вкотре перечитую повідомлення в чаті. Не можу зрозуміти, ніби це дві різні людини зі мною переписувалися. 
 

Але він в одному смс правильно написав, що я втікачка. На мою думку, я б зараз дійсно втекла дуже далеко від цього всього та від почуттів, які зараз переповнюють в мені. Чому я не така впевнена в собі як інші дівчата? Мені потрібно зібрати свою хоробрість, та з ним поговорити, обговорити та дійсно визначити, які між нами стосунки. А не тікати від нього, як я це роблю. Почуття сорому за свій вчинок давно зникло, це нові відчуття від його дотику та тривожний стукіт серця, від його присутності все змінилося в моєму житті.