Галина Курдюмова - Попелюшка навпаки, Галина Курдюмова

- Досить, Кароліно, досить! - рудий узяв мене долонями за щоки і потряс. - Отямтеся!

Я прокліпалась і перевела погляд на герцога. Тепер я була впевнена, що саме він - залицяльник Ліліани. Але гра ще не скінчилась. Я хотіла з’ясувати, наскільки серйозні у нього почуття. Добре було б, щоб він ставився до білявки лише як до чергової розваги.

- Чому ви не дали мені додивитись? О, ви кохаєте ту дівчину?!

- Ні!.. - Та смурне обличчя та хрипкий голос говорили про інше.

- Але ж ви домагалися її прихильності! Я бачила! Хто вона?

- Вона - просто служниця. Коли б я й хотів зв’язати наші долі, то нічого б не вийшло. У мене є зобов’язання… Я маю продовжити рід… Можливо, я виберу наречену на королівському балу і незабаром одружуся. Це можете бути навіть ви, Кароліно.

- Ви б одружилися на мені, а продовжували мріяти про тендітну білявку? Кажіть правду, Себастьяне! У такому стані я бачу людей наскрізь і ненавиджу, коли мені брешуть! Ви залишали б мене, законну дружину, і таємно навідували служницю?

- Ні!..

- Невже ви б покинули бідолашну дівчину? Звабили - і покинули? - Швидко била незручними питаннями герцога, мов батогом.

- Ні! Я планував одружитися на гідній мого статусу леді, а ту дівчину узяти до неї фрейліною! - Зізнався під моїм натиском рудий.

- Як зручно! Під рукою і дружина, і коханка!

- Це нормально у нашому суспільстві, Кароліно! Ніхто за це не засудить!

- Он як…

Тепер я вже впевнена, що залишуся з герцогом лише до того моменту, коли Ліліана вийде заміж за принца. Нащо мені такий ловелас? От одразу казала, що не подобаються мені руді. Точніше, один рудий донжуан! Шкодую, що немає тут ні фотоапаратів, ні смартфонів, записала б нашу з герцогом розмову і показала сестрі компромат, щоб знала, яку він їй роль підготував. А словам вона не повірить, вирішить, що я навмисне вигадала...

І все ж наша розмова показала, що Лілі подобається герцогові, і дуже. Якщо він дізнається, що вона не служниця, а дочка барона де Пар-Кет, то вірогідно, зробить усе, щоб надіти їй на пальця обручку. Тому слід продовжити очаровувати Себастьяна і постаратись, щоб йому не потрапила на очі Ліліана. Та чи це реально?

- Дякую, що були зі мною щирими, бо, чесно кажучи, те видіння мене спантеличило.

- Нікому не розповідайте, Кароліно, про свої видіння.

- Чому?

- Бо з відьмами у нашому суспільстві розмова коротка, вам і самій це відомо. На них чекає або кат, або вогнище.

Блі-ін! Я так мало ще знаю про цю реальність, що й справді можу через незнання погано скінчити.

- До чого ця розмова про відьом? Це звичайне яснобачення.

- Звичайне? Я б не сказав, - хмикнув рудий. - Добре, що я не маю упередженого ставлення щодо людей з незвичайними можливостями. Та більш нікому не розповідай, Кароліно…

Герцог не лише перейшов на «ти», а й перейшов до більш активних дій, так що я вже й пошкодувала, що усамітнилась з ним у альтанці…