Ангеліна Кріхелі - Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі

- Звичайно, хороший, - пирхнув пес, не розкриваючи рота.

Очевидно, для мови він використовував телепатію, визначила дівчина, потроху повертаючи здатність мислити і підтягуючись так, щоб сидіти, притулившись спиною до стіни. Холодно. Але це добре. Бадьорить.

- Ти це, не відключайся більше, - попросив дід.

Відповідати йому так само, подумки, вона не ризикнула.

- Але ж цього не може бути...

- Чому не може? Але ж є! Значить, може, - впевнено промовив знайомий з дитинства голос прямо в її голові.

- Чому я тебе раніше тоді не чула? - Аліна підозріло примружилася.

- Тю, темрява, - хмикнув дід. Голд схилив голову набік, смішні іскорки в очах так і танцювали невідомий запальний танець. - Спочатку ж треба довести...

Голос затнувся. Наче дідусь розмірковував, чи варто їй говорити.

- Розумієш, у всього є свої умови, - вже спокійніше промовив він.

Аліна починала звикати до його голосу. Але поєднання із собакою все ще викликало когнітивний дисонанс. І головне, нема з ким порадитися навіть!

- Не можна розкривати себе до того, як у тебе і тобі повірять. Навіть якщо дуже забажати, неможливо. Наче обіцянка мовчання на тобі висить.

- Як тобі повірять, якщо ти нічого не скажеш? - Здивувалася внучка.

- Так душі і серцю говорити і чути ніколи не забороняється. Ось ти почула мене там, на базарі. А я на тебе чекав. Мені обіцяли. І додому прийшли, а ти молодець, зрозуміла мене. І сьогодні ось...

- Вибач, мені треба випити чогось... - пробурмотіла Аліна, вперто струснувши головою.

Пити наодинці із собою – алкоголізм. А якщо зі своєю шизофренією пити – це як називається? Ось у цьому їй і потрібно було розібратися в вихідні, що залишилися.

Тим часом Роман, вранці першого робочого дня після цих подій, ввалився до свого кабінету, не надто переймаючись думкою колег про його неабияк пошарпаний вигляд. У його відділі працювали адекватні хлопці та дівчата. А до решти йому не було справи - ніколи плітки розводити.

Слідчий підійшов до столу, витягши з нагрудної кишені сорочки нове фото Аліни та Голда, дбайливо прикріпив його до магнітної дошки, і без того вже поцяткованої газетними та журнальними вирізками про модель, яка безслідно зникла зі світу моди, фото та нотатки про особисте життя, доказами по справі, гіпотезами, фотографіями інших можливих фігурантів...

Хлопці дружно посміхнулися, дивлячись на Романа.

- Ромко! Ну ти одержимий вже цією моделькою! – не втримався від зауваження один із колег.

Інший підійшов ближче, присів на край столу, схрестивши руки на грудях, придивився до дошки з інформацією у справі.

- Слухай, і справді. Ну гарна, згоден. Але ж у справі нічого немає... - не надто впевнено підтримав друга. - Може, вона це взагалі придумала, щоб потім вигідніше контракт відхопити, піднявши галас. У них там чорний піар – дуже модно.

Роман сердито глянув на товаришів, плюхнувся у своє крісло, і почав мовчки крутитись у ньому, пильно дивлячись на двох чоловіків перед собою.

Зважившись, а розмова була непроста, зупинив крісло, важко опустив руки на стіл, зімкнувши пальці в замок.

- А якщо я скажу, що докази є? І що її справа - зовсім не її, а та, за якою ми безцільно ганялися кілька років? А вона нам допоможе розкрити.

Напарник свиснув, відкидаючись на спинку стільця, що скрипнув під його вагою.

- Хочеш сказати, що справа зовсім не в твоєму захопленні Аліною ще зі студентства? - хмикнув друг.

- Та яке там студентство! - відмахнувся Роман. - Я її й бачив на вступний іспит на філфак. Ми навіть не вчилися разом, – нагадав він.

Історія знайомства з красунею, що завітала одного прекрасного дня до їхнього кабінету із заявою, жваво цікавила друзів і одночасно колег слідчого.

Він тоді чесно зізнався хлопцям, що побачив її ще в університеті. А потім, наткнувшись у глянці, почав стежити за її життям. Але ніколи не спілкувався особисто. Навіть пожартував, що тепер шкодує, що навмисне провалився на філологічний факультет. А так і батьки були б щасливі - дуже їх лякала бажана синові робота в поліції - і з Аліною могли б зовсім інші стосунки скластися.

Друзі одкровення запам'ятали, і тепер при кожній зручній нагоді добродушно, але все ж таки жартували.

Однак тепер розслідування обіцяло вийти на новий виток, наближаючи їх до розкриття резонансної справи. Принаймні саме так Ромка інтерпретував отримані у ці вихідні відомості.

Бачачи його неабиякий настрій, колеги підібралися. Обидва присунули стільці ближче до столу свого шефа і стали уважно слухати гіпотези, що висуваються, і подальші розпорядження.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно