Мішель Річмонд - Шлюбний договір

валялися лосьйон, туш і помада, на кухонному столі стояли порожній стаканчик з-під йогурту зі слідами губної помади по краях і кружка з залишками кави. Я б не здивувався, якби після вчорашнього мене чекала записка: «Спасибі за чудову ніч. Люблю тебе так, що не висловити словами», але такої записки, зрозуміло, не було. Рівно о п’ятій ранку моя ніжно любляча дружина знову перетворилася на зацикленого на роботі адвоката. Схоже, минулої ночі вона і справді розігрувала виставу для браслета.

Збираючись на роботу, я згадував першу ніч, яку ми провели разом. Це сталося в квартирі Еліс у Хейті. Ми засиділися допізна, готували вечерю, дивилися кіно, а потім разом впали на ліжко, але любов’ю не займалися. Еліс не хотіла поспішати, а я не наполягав. Так добре було лежати поруч з нею, обіймати її і слухати звуки вулиці внизу. Наступного ранку ми сиділи на ліжку і читали газету. Десь грала музика, чудова фортепіанна п’єса сучасного композитора. У вікна лилося сонце, наповнюючи кімнату красивим золотистим світлом. У той момент у мене виникло відчуття, що я перебуваю саме там, де маю, і що ця картинка залишиться в моїй пам’яті надовго.

Мене завжди дивувало, що наші найяскравіші спогади часто пов’язані з чимось дуже звичайним і повсякденним. Я, напевно, і не скажу з ходу, скільки моїй мамі років, як довго вона працювала медсестрою після того, як народилися ми з сестрою, або що вона готувала на мій день народження, коли мені виповнилося десять. Зате я до дрібниць пам’ятаю один спекотний п’ятничний вечір у сімдесятих роках минулого століття. Мама привела мене в продуктовий магазин у Мілбро і сказала, що я можу вибрати все, що захочу.

Я не пам’ятаю подробиць багатьох важливих подій, які відбулися в моєму житті: першого причастя, конфірмації, закінчення коледжу, першого дня на роботі. Так, я навіть перше побачення своє не пам’ятаю, але з неймовірною точністю можу описати, що було надіто на моїй мамі того літнього вечора: жовта сукня, босоніжки на корковій підошві і з ремінцями у вигляді квіточок. Пам’ятаю, як пахли її руки: квітковим лосьйоном і просто чистотою і свіжістю, пам’ятаю великий сріблястий магазинний візок, яскраві лампи, коробки з пластівцями і шоколадним печивом, касира-підлітка, який сказав, що мені дуже пощастило, захват і неймовірно сильну любов до мами. У хвилини радості такі картинки самі оживають у пам’яті.

25

Увечері я приїхав додому о п’ятій. Хотів приготувати вечерю до повернення Еліс. Мені кортіло дізнатися, як пройшла її зустріч із Вівіан. Я і сам не знав, яку хочу вечерю: чи то святкову, чи то скромну, тому приготував паелью, відкоркував пляшку вина і запалив свічки.

О шостій п’ятнадцять я почув, як відчиняються ворота гаража. Еліс так довго не піднімалася вгору, що я вже захвилювався. Мені не хотілося тривожити її ще більше, якщо з Вівіан усе пройшло погано. Нарешті на сходах почулися кроки, потім відчинилися двері. В руках Еліс, як зазвичай, несла купу всього – і сумку з ноутбуком, і коробку з матеріалами справ. Я не зрозумів, чи браслет на місці, зап’ястя Еліс закривав довгий рукав плаща.

– О, паелья! – вигукнула Еліс, помітивши пательню на плиті.

– Ага, не гірше, ніж у мішленівських ресторанах, – похвалився я.

Я взяв коробку у неї з рук і відніс до вітальні. Коли я повернувся, Еліс уже скинула в передпокої туфлі, панчохи і спідницю, а волосся розпустила. Плащ і блузку вона ще не зняла, але вигляд у неї був такий, ніби вона нарешті знову може вільно дихати. Не так давно у Еліс виступила вена на внутрішній стороні лівого стегна. Вона показала мені її того ж дня, як побачила.

– Ну і що це таке? – розпачливо запитала вона тоді. – Старію. Скоро вже й спідницю коротку не можна буде одягти.

– Вона дуже мила, – відповів я і, опустившись на коліна, поцілував ногу в тому місці, а потім вище.

Це стало чимось на зразок ритуалу: коли Еліс хотіла, щоб я її поцілував там, вона показувала на цю вену і говорила: – Любий, я так через це переживаю.

Тепер кожного разу, бачачи цю вену, я відчуваю збудження.

– Як пройшла зустріч із Вівіан? – запитав я, пхаючи туфлі під кухонний стіл і всоте думаючи, що як до нас коли-небудь забереться грабіжник, він відразу ж уб’ється, спіткнувшись об туфлі Еліс.

У відповідь Еліс почала повільно і спокусливо роздягатися: зняла плащ, розстебнула шовкову блузу, оголила плечі й нарешті стягнула рукав – браслета не було. У мене ніби гора з плечей впала.

Я взяв її за руку і ніжно поцілував зап’ястя. Воно здавалося якимось голим.

– Я скучив.

– Я теж, – відповіла Еліс і, піднявши руки, закрутилася по кухні в бюстгальтері і трусиках.

– То ми пройшли тест?

– Не зовсім. Вівіан сказала, що якщо браслет зняли, це ще не означає, що мене більше не звинувачують у підривній діяльності проти підвалин шлюбу.

– Підривній діяльності? Жартуєш?

– Іноді розслідування продовжують і після того, як знімуть браслет, – пояснила Еліс.

Ми перейшли до їдальні. Еліс сіла на підсунутий стілець і витягла бліді ноги.

– Із самого початку розкажи, – попросив я.

– Я приїхала до «Фог-сіті» раніше і зайняла столик.

– Правильно.

– Вівіан знову замовила салат з тунця, а я просто бургер. Через деякий час вона оголосила: «Хороші новини. Мені дали ключ від браслета» – і дістала із сумки залізну коробочку, на якій мерехтіли блакитні вогники. Всередині був ключ на дротику. Вівіан вставила ключ в браслет, натиснула на якусь кнопку на коробочці, і він сам зіскочив з руки. А Вівіан сказала: «Ви вільні».

– Нісенітниця якась. – Я приніс сковорідку із паельєю і сів поруч з Еліс.

– Потім Вівіан поклала браслет з ключем в коробочку, закрила її і прибрала до себе в сумку. Я так зраділа цьому. Однак з’ясувалося, що браслет зняли за умови.

– За якої ще умови?! – Я згадав розмову з Джоанною в «Дріджерс».

Покарання. Невже все це правда? Мені стало моторошно.

Еліс спробувала паелью.

– Ну, пам’ятаєш, Вівіан говорила, що «Кодекс» створений на основі англійського кримінального права, а ми ще подумали, що вона жартує?

Еліс пояснила умови «визволення». Все і справді виявилося як у справжньому суді. Еліс підписала папери, заплатила п’ятдесят доларів штрафу і взяла на себе зобов’язання