Ксана Рейлі - Недоступна примха, Ксана Рейлі

Розділ 16

Мені відчинила жінка низенького росту. Вона декілька секунд збентежено дивилася на мене своїми зеленими очима. Я ж легенько усміхнулася, а тоді сказала:

— Доброго ранку! М-м… Мені потрібно зустрітися з Давидом. Він знає.

— Знає? — перепитала жінка і хмуро пройшлася по мені поглядом. — А ви хто?

— Його подруга з коледжу, — буркнула я. — Терміново потрібно дещо з ним обговорити.

Жінка кивнула, не довіряючи мені, але все ж відійшла.

— Давид зараз у спортзалі.

— Ем, а де це?

— Я вас проведу.

Вона зачинила за мною двері, а тоді попрямувала вперед довгим коридором. Я йшла за нею, дивлячись на ці високі стіни. Ніколи ще не бачила такого багатого будинку. Навіть дім мого дядька, чи батьків Ліси, не зрівняється з цим. Ми йшли в кінець коридору. З кожної стіни було по декілька дверей, а це ще тільки перший поверх. Я припустила, що кімната Давида знаходилася на другому, а саме з тієї сторони, звідки він виходив на балкон. Жінка зупинилася біля одних із дверей та показала мені на них.

— Він тут, — просто сказала вона.

— Дякую, — пробурмотіла я, опустивши голову.

Чомусь стало соромно за те, що я стояла біля неї в такому вигляді. Прийти сюди в піжамі — це не найкраще рішення. Я легенько відчинила двері під пильний погляд цієї жінки. Мабуть, вона не піде звідси, поки я не зайду в спортзал. Тут мене зустріла голосна рок-музика, що розривалася з колонок. Я трохи насупилася, бо зовсім не любила таке. Одразу ж побачила Давида, але він, здається, не помітив мене. Спортзал був дуже великим та обставленим різним спортивним інвентарем. Тут було декілька тренажерів, бігова доріжка, а ще куча штук, про яких я не знала. Давид же стояв біля великої груші, що звисала від стелі та активно наносив на неї удари. Він досі був без футболки. Мені подобалося дивитися, як хлопець тренується. Дивно, бо раніше я ніколи не зважала на таке. Хлопець раптом зупинився. Можливо, він помітив мою присутність. Давид повернув голову в мою сторону та насупився. Він пройшовся по мені довгим поглядом, зупиняючись на ногах, що виднілися з-під пальта. Він стиснув губи в пряму лінію та похитав голову. Тоді хлопець підійшов до свого ноутбука, щоб вимкнути музику. В залі вмить стало надто тихо. Я лише чула сильне биття свого серця та своє важке дихання.

— Що ти тут робиш? — спокійно спитав Давид і підійшов до вікна.

— Хотіла поговорити, — відповіла я. — І… Ти не виконав своєї обіцянки.

— Не переламав кістки твоєму хлопцеві, чи не порвав з Камілою?

Давид кинув на мене дещо різкий погляд. Я лише важко видихнула та підійшла до нього. Не думала, що він сприйняв поцілунок з Пашею так серйозно.

— Друге, — буркнула я. — Паша — мій найкращий друг, і між нами нічого не може бути.

— Друзі не цілуються, — сказав Давид, глянувши на мене.

— Ми обговорили з ним це питання й обоє вирішили, що це було помилкою.

— Для тебе, але впевнений, що не для нього.

— Не знаю, як це вийшло, — мовила я та стала біля хлопця. — Він нахилився і я вирішила спробувати. В один момент мені здалося, що я обманюю себе в почуттях до тебе. Я думала, що поцілунок з Пашею викличе такі ж емоції, що і з тобою, але не відчула нічого.

— Я порвав з нею, — сказав Давид, дивлячись у вікно.

— Т-ти серйозно? — здивовано спитала я.

В мене чомусь з'явилося бажання усміхнутися, але я стримала себе.

— Я ж казав, що зроблю це. Чому ти дивуєшся? Не думала, що я дотримаю свого слова?

— Сумнівалася, — чесно відповіла я. — Як вона відреагувала?

— Максимально негативно. Я пояснив усю ситуацію Камілі. Їй більше нічого не залишається, як прийняти моє рішення.

— Чомусь мені здається, що вона так легко не змириться з цим.

— Це нічого не змінить, — сказав Давид і уважно подивився на мене. — Я не повернуся до неї.

— Чому ти не розповів мені раніше про те, що кинув її? — спитала я, коли підійшла ще ближче до нього.

— Думав, що лякаю тебе. Здається, ти так сказала.

— Давиде, я про тебе нічого знаю, — тихо мовила я та подивилася в його темні очі. — Ти так багато приховуєш від мене. Розумію, що тобі складно відкриватися іншим, але я готова прийняти тебе таким, який ти є насправді. Я не була в стосунках і ніколи нікого не кохала, та з тобою мені хочеться цих відчуттів.

Я уважно глянула на його обличчя. При яскравому денному світлі воно здалося мені ще красивішим. Я підійшла максимально близько до Давида і підняла свою руку. Спершу ледь провела пальцем по його щоці. Тоді помітила маленький шрам над бровою та легенько доторкнулася до нього. Мені хотілося вивчити кожен міліметр його шкіри. Давид забрав мою руку і ніжно поцілував її. Мороз пройшов моїм тілом від такого легкого та водночас чуттєвого жесту. Я ледь усміхнулася кутиками губ.

— Мені подобається твоя усмішка, — сказав хлопець і поклав свою руку мені на талію притягуючи ближче.

— Тоді зроби так, щоб вона ніколи не зникала, — прошепотіла я.

— Зараз я поставлю тобі питання, яке мучило мене з того моменту, як тільки ти зайшла сюди.

— Гм, яке?

— Чому ти в піжамі? — спитав Давид, а я тихо засміялася. — Це, звичайно, дуже мило, але трохи дивно. Тобі так не здається?

— У нас була така собі піжамна вечірка у Ліси.

— Гм, і як ти опинилася у мене та ще й так рано?

— Мені не хотілося спати і я побачила тебе, коли дивилася у вікно. Ти стояв на балконі, і… — я обережно поклала свої руки йому на груди та глянула в його очі. — Мені захотілося опинитися тут, поруч з тобою.

— Тіно, є речі, які ти повинна знати до того, як приймеш остаточне рішення.

— Яке рішення? — спитала я.

— Чи ти справді хочеш бути зі мною, — відповів Давид і відвів погляд.

— Є щось, що може переконати мене в протилежному?

— Тоді, в клубі, твій погляд дав мені відповідь на це запитання. Ти боїшся мене.

— Ні, — я похитала головою. — Я не боюся того Давида, якого знаю.

— Але ти не знаєш мене, Попелюшко! — хлопець заправив пасмо мого волосся мені за вухо, а тоді ніжно провів пальцями по моїй щоці. — Я буваю жорстоким, а інколи… Трапляються моменти, коли мені важко це контролювати.

— Ми впораємося, — тихо сказала я та глибоко вдихнула. — Я теж не свята.

— У порівнянні зі мною ти — ангел.

Давид легенько усміхнувся та нахилився ближче. Мене дещо лякали його слова, але я розуміла, що ми повинні разом пройти цей шлях. Якщо у нього є проблеми, то я готова бути поруч і підтримувати його. Всередині з'явилося приємне тепло, коли хлопець дивився на мене. Я знала, що його жорстокість та агресія ніколи не буде стосуватися мене. Він не зробить мені боляче…

— Ой, як же я невчасно! — заговорив якийсь незнайомий голос.

Я одразу ж відсторонилася і повернула голову в сторону дверей. На порозі стояв чорнявий хлопець, який дивно посміхався. Він переводив погляд від мене і до Давида. Я чомусь напружилася, бо мені не подобалося, як він дивився. Мені вдалося вловити певну схожість із Давидом, але на вигляд незнайомець був старшим.

— Я ж вам не завадив, правда? — спитав він, продовжуючи спостерігати за нами.

— Що ти тут робиш? — різко сказав Давид.

Я помітила, що він напружився, а ще, здається, почав злитися. Хлопець легенько торкнувся своїми пальцями до моєї руки, а я міцно стиснула їх, наче трималася за рятівний жилет.

— Почув, що батьків нема вдома, — відповів хлопець. — Я ж не міг втратити такий шанс. Мені потрібно дещо забрати. Не хвилюйся, Давидику, я тут не затримаюся.

— Забирай те, що тобі потрібно, а тоді йди геть!

— Хіба можна так розмовляти зі своїм старшим братом? Це мій дім теж.

— Тато б тебе навіть на поріг не впустив. Не дивно, що ти вирішив прийти тоді, коли його нема.

— А ти далі продовжуєш прикидатися і поводишся, наче його слухняний пес, — сказав хлопець і похитав головою. — Це так нудно, братику!

Нарешті мені вдалося хоч дещо прояснити у своєму мозку. Виходить, що це — брат Давида. Колись він проговорився мені, що його брат відмовився від своєї сім'ї й з ним ніхто не спілкується. А ще щось сталося між ними обома. Це було помітно неозброєним оком.

— Нова іграшка? — спитав брат Давида і кивнув у мою сторону.

Я одразу ж напружилася, бо мені це зовсім не сподобалося. Відчула, що рука хлопця сильніше стиснула мою долоню. Від цього мені стало трохи спокійніше.

— Слава, перестань! — з погрозою в голові сказав Давид, стрільнувши різким поглядом у сторону свого брата.

— Гарненька, — пробурмотів хлопець, оцінюючи мене своїми темними очима. — Сподіваюся, що вона краща в ліжку за Камілу. Якщо хочеш, я знову можу це перевірити.

Я здивувалася від таких слів Слави. Що це означає? Коли глянула на Давида, то помітила, що він бореться зі своїми емоціями. Хоч його обличчя виражало максимальну байдужість, я розуміла, що ці слова дуже сильно його зачепили.

— Краще йди геть, — твердим тоном мовив Давид. — Зараз же!

— Звісно-звісно, — хлопець відштовхнувся від одвірка і підняв руки, ніби здаючись. — Хто ж я такий у цьому домі? Веселіться, голубки!

Слава пішов геть, зачиняючи за собою двері. Я помітила, що Давид одразу ж розслабився. Він відпустив мою руку та сперся до стіни, дивлячись в одну точку перед собою. Мені хотілося розпитати, що мав на увазі його брат, але я не була впевнена, що Дава поділиться цим зі мною.

— Це не я їй зраджував, — раптом заговорив він, — а вона мені.

— Каміла? — здивовано перепитала я. — З...

— З моїм братом.

— І після цього ти все одно був з нею?

Давид проігнорував моє запитання та продовжив говорити:

— Вона була в Лондоні. Слава для чогось теж туди поїхав. У нас з ним завжди були напружені стосунки, але вони з Камілою непогано спілкувалися. Наступного дня брат надіслав мені фото, на яких вона спала біля нього. Я одразу зрозумів, що і до чого. Каміла була чесною зі мною та зізналася, що зрадила. Мене це зовсім не зачепило. Я навіть нічого не відчув, коли побачив ті фото. Тоді зрозумів, що у мене нема абсолютно ніяких почуттів закоханості до неї. Віталік запропонував розважитися, але він не знав про її вчинок. Ніхто не знав і не знає, — Давид уважно глянув на мене, даючи зрозуміти, що це таємниця, про яку тепер доведеться мовчати й мені. — Ми пішли в клуб і я подумав, що непогано було б знайти когось на ніч.

— І знайшов мене, — продовжила я.

— Так! — Давид кивнув.

— Зі всіх можливих варіантів, ти вирішив випробувати свій план на мені. Чому саме я?

— Не знаю. Щось було у твоєму погляді таке, що поманило мене. Це складно пояснити, бо усе відбулося на емоційному рівні. Коли я побачив тебе, то в голові одразу ж з'явилося повідомлення: "Ось — це вона!".

— Дівчина на ніч? — спитала я, глянувши на Давида.

— Ні, — він похитав головою та усміхнувся. — Я знав, що коли поцілую тебе, то усе полетить шкереберть. Мене переповнювали невідомі мені емоції, але ти втекла. Тоді я зрозумів, що повинен зробити усе, аби ти стала моєю.

— Але ти все одно був з Камілою.

— Ми відверто поговорили, коли вона повернулася. Камі усе мені пояснила. Вона справді шкодувала про свою помилку. Ми вирішили забути про момент її зради, щоб зберегти наші стосунки, які вигідні усім.

— Це так дивно, — сказала я, глянувши в підлогу.

— Знаю.

Давид підійшов ближче до мене, змушуючи глянути йому в очі.

— Це як треба себе зневажати, щоб бути з тією, що зрадила? Ти пробачив їй через своїх батьків? — тихо спитала я.

— Я пробачив їй тому, що мені було байдуже. Я не кохав Камілу, тому її зрада ніяк не зачепила моїх почуттів. Але довелося грубо поговорити з братом, бо він використав її тоді, коли вона не була в стані тверезо мислити.

Я глибоко вдихнула, намагаючись проаналізувати всю почуту інформацію. Її було однозначно забагато.

— Мені треба вже йти, — заговорила я.

— Так, я проведу тебе, щоб ти раптом не зустрілася з моїм божевільним братом.

Я кивнула і тоді ми попрямували до виходу зі спортзалу. Коли вийшли на вулицю, то Слави вже не було. Давид провів мене до воріт, а тоді я зупинилася, щоб попрощатися з ним.

— Сподіваюся, що у тебе завтра нема планів, — сказав хлопець, глянувши мені в очі.

— Нема, — відповіла я. — У тебе є якісь пропозиції?

— Можемо зустрітися після пар.

— Це було б чудово.

— Тоді я подзвоню тобі пізніше.

Я кивнула та легенько усміхнулася. Потім встала навшпиньки й швидко поцілувала Давида в губи. Мені хотілося зробити це з того моменту, як тільки я зайшла в будинок.

— Бувай! — сказала я та пішла геть, намагаючись не думати про те, що дізналася. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно