Ксана Рейлі - Недоступна примха, Ксана Рейлі

Я прокинулася від неприємного сухого відчуття в горлі. На годиннику була лише половина сьомої. Я піднялася з ліжка і попрямувала на кухню. Ліса та Тася спали в інших кімнатах. Мені не дуже хотілося гуляти по чужому будинку, але склянка води — це не злочин. Проте на кухні мене зустріла Тася.

— Ти чому не спиш? — поцікавилася я, а тоді кивнула на чашку з кавою в її руці. — Не рано для кави?

— Усю ніч думала і не могла заснути, — сказала вона, а тоді подивилася на мене. — Зробити тобі теж?

Я кивнула, бо розуміла, що у мене більше нема бажання спати. Поки Тася возилася з кавою, я набрала собі склянку води та підійшла до вікна. Ковток рідини допоміг зменшити сухість в горлі й мені стало легше.

— Знаєш, яка емоція протилежна коханню? — спитала Тася.

— Ненависть? — припустила я.

— Так! — дівчина кивнула. — Мені треба ненавидіти його, щоб розлюбити.

— Гм, так легко, — усміхнулась я.

Ненавидіти, щоб розлюбити... Тася ще щось говорила, але я не слухала її. Мою увагу привернув чорноволосий хлопець, що вийшов на балкон у сусідньому будинку. Він був без футболки, лише в сірий спортивних штанах. Хлопець потягнув руки вверх, відкриваючи красивий вигляд на своє підтягнуте тіло. Я важко ковтнула, спостерігаючи за ним. Дивне тепло з'явилося всередині. Він віджався декілька разів від поручнів та глибоко вдихнув. Раптом мені захотілося стати біля нього, торкнутися ніжної шкіри, поцілувати його...

— Нічого собі! — заговорила біля мене Тася та присвиснула. — Хто ж знав, що за футболками Давид ховає таке тіло? Надивилася?

— Перестань! — буркнула я, а тоді знову глянула на нього.

Він сперся руками на поручні й опустив голову. Здається, його мучили якісь думки. Як і мене.

Хлопець випрямився та попрямував назад у будинок.

— Мені треба поговорити з ним, — сказала я і швидко поставила стакан з водою на стіл.

— О! — здивовано мовила Тася, а тоді глянула на мої короткі шорти та майку. — У піжамі?

Я швидко взула свої чобітки, а зверху накинула пальто. Мені було абсолютно байдуже, як я виглядала. На вулиці мене зустріло холодне повітря. Я швидко попрямувала до воріт його будинку, а тоді побігла до дверей. В один момент згадала про те, що він явно не сам живе в цьому домі. Тільки відступати уже було нікуди. Я глибоко вдихнула, підняла руку та легенько постукала у двері...

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно