Уляна Пас - Згадай мене, Уляна Пас

Запитання, які сиплються з рота Ані, вводять мене в ступор. Невже так сильно видно, що Рома мені не байдужий? А ще я не розумію, чого вона від мене хоче, і це дратує. 

- Рома залишається моїм другом, - кажу твердо. - І немає різниці, пам'ятає він мене чи ні. Ти образилася, тому що він запропонував відвезти мене додому? 

- Я хочу, щоб тебе не було у наших стосунках. Рома розізлився, коли побачив Захара у кафе і скасував наш похід у кіно! Хоч він і забув тебе, але неприязнь до твого колишнього нікуди не зникла, - злиться Аня. - Я хочу попросити тебе зберігати дистанцію, коли ми з Ромчиком удвох. Він подобається мені, і я готова зробити все, щоб він був зі мною. 

Слова Ані вкотре вводять мене в ступор. Стільки інформації моя бідна голівонька не готова переварити з самого ранку, тому продовжує боліти. Виходить, Рома не був з Анею цієї ночі. Тоді де його носило стільки часу? 

А ще сама Аня зі стійким бажанням отримати Рому. Здається, вона дійсно готова на все, і це погано. Якщо вони стануть парою… мені буде дуже важко… змиритися з цим.

Перші дві пари мені ще якось вдається відсидіти, клюючи носом, а от на великій перерві, практично засинаючи, бреду до кавового автомата. Треба зарядитися напоєм, інакше засну просто серед пари. А попереду ще зміна в кафе, хоча сьогодні зовсім немає бажання працювати. 

Біля кавового автомата черга, тому доводиться примостити свій зад на підвіконні поруч і сподіватися, що не засну до того моменту, як отримаю свій бажаний напій. Але вже через дві хвилини очі таки починають злипатися і хочеться тільки одного - знайти м'яке ліжечко і поспати. 

- Здається, цієї ночі ти не спала, - коли поруч з'являється Рома з двома склянками кави, спочатку мені здається, що це сон. Але хлопець дійсно тут, тому що приємний аромат такого необхідного мені напою проникає в ніздрі. 

- Не могла заснути, - сідаю рівно і посуваюся вбік, щоб Рома також зміг сісти. Хлопець вмощується поруч, а я чомусь радію як ідіотка. 

- Я теж, - несподівано говорить і робить ковток кави. - Все думав над твоїми словами і намагався хоча б щось пригадати. Просто у моїй кімнаті багато наших спільних фото і ти… не здаєшся мені чужою. Спочатку я намагався ігнорувати тебе і не мучити свою пам'ять. Але тепер розумію, що це неправильно. 

- А як буде правильно? - цікавлюся. Поки чекаю на відповідь, навіть сонливість зникає. Цікаво, що ж він надумав?

- Давай знову станемо друзями, - Рома ставить свою склянку на підвіконня, а сам стає навпроти мене. Його погляд сповнений рішучості, а я не знаю, що відповісти. - Ти допоможеш мені згадати. Розкажеш про те, де ми були і чим займалися. Моя мама говорить, що, втративши пам'ять про тебе, я наче втратив частину себе. Якщо це дійсно так, то я хочу її повернути. Цю частину. То як? Ти мені допоможеш? 

Я помічаю Аню за спиною у Роми. Вона невдоволено спостерігає за нами і точно зовсім скоро знову буде розповідати про те, що я заважаю її стосункам з хлопцем. Але хіба мене це має хвилювати? Напевно, ні.

- Пробач, - Рома сприймає моє мовчання по-своєму і починає здавати назад. - Дарма я це сказав. Напевно, дійсно буде краще залишити все, як є. Навіщо тобі возитися зі мною? 

- Ні, я не проти! - виходить трохи емоційно, але хіба це так важливо? - Я допоможу тобі згадати! Твоя мама має рацію. Тільки не лише ти втратив дещо важливе, я також втратила найкращого друга. Саме тому я готова тобі допомогти. 

- Дякую, Ді! - Рома усміхається так відкрито, як робив це до аварії. Це ж хороший знак, правда? 

Я ж не пошкодую потім про те, що повернулася у минуле? Нам обом є що згадати. Ромі - для того, щоб повернути пам'ять, а мені… щоб розібратися у своїх почуттях до цього хлопця.

 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно