Юліанна Бойлук - Ти - моя пристань, Юліанна Бойлук

— Султано, — перебиває мене, і я від несподіванки уже розкриваю очі, — мені не треба думати. Обіцяю вам, я буду все життя вірною вам. Прийму долю, яку ви мені обрали. Буду вашою служницею з вашої ласки. Берегтиму все ваше, як своє. Особливо Шехзаде, який для вас — найцінніший скарб. Ви дали мені шанс, який більше не дали нікому. Повірили у мене. Я до вічності буду вам вдячною і вірною. Навіть, якщо Шехзаде Мурад не обере мене, я прошу у вас дозволу залишитися при вас, — вона дивиться так з надією. Мій розум хоче збити мене зі шляху, підозрюючи в усіх гріхах цю дівчину, та пам'ять одразу згадує слова ворожки: "довіряй своєму серцю, воно не підведе". Прошу в серця поради, а те щиро вірить у правдивість і добру душу Софії. Що ж, воно відкривається і насправді мало для кого. Тому, я радісно посміхаюся, прийнявши рішення вірити:

— Я щаслива, що ти зі мною... — кажу зовсім щиро. — В такому разі, я не хвилююся. Ми з Валіде уклали певне парі. І мені дуже потрібно, аби саме ти зайняла місце у серці Мурада. І в жодному разі це має бути не вихованка Аміри Султан.

— Але хіба я зможу? — дещо злякано споглядає на мене.

— Звісно, що зможеш! — кажу цілком впевнено, щоб придати їй сил. — Що ж, займемося твоїм виглядом. Насамперед ти маєш прийняти Іслам. Що ти думаєш?

— Якщо ви так кажете, отже, так потрібно, — зітхає. Зрозуміло, що це важке рішення. Але по-іншому ніяк.

— Чудово... Я сама дам тобі ім'я... Це буде... Мелійшах. Тебе зватимуть Мелійшах! Точно... Тобі подобається? — я аж радію, що так добре придумала. На її личку з'являється посмішка:

— Мелійшах... Дуже гарно, дякую вам, Султано...

— Воно тобі личить, — я знову широко посміхнулася, однак одразу ж стала серйозною. — Зараз поводься, як завжди. В гаремі не кажи, про що ми говорили. Скажеш, що я питала, як іде підготовка. До речі, як справді вона іде?

— Нас навчають, речі збирають потрохи, Султано. Зовсім скоро все буде готово. Дівчата сперечаються між собою...

— Шехзаде ділять? — легка тінь посмішки торкнулася моїх вуст.

— Так, Шехзаде. Мріють, що керувати тут усім будуть...

— Не будуть. Даремні мрії і не більше. Керуватиме тут наша сім'я, як і у всі віки. Жодна наложниця не стане вище Династії. Проте кожна може поборотися за те, щоб бути пліч-о-пліч. Так ось, Мелійшах, удавай, що ти вірна Амірі Султан. Гратимеш завжди цю роль. Прислухайся до неї. Однак, про все радься зі мною. Я захищатиму твої інтереси, отже, про все маю знати. Кожного дня я знаходитиму трохи часу, щоб приготувати тебе для свого брата. Ти дізнаєшся його вподобання, погляди, все, що допоможе тобі завоювати його серце. Буде лише один шанс. Ти маєш скористатися ним.

Після того, як дівчина пообіцяла мені в усьому слухатися, я повела її до головного аги, який провів обряд наречення у віру. Я ж наказала тримати все в таємниці. Згодом швачки зняли мірки з білявки. Я розповіла їм, який одяг має бути, а вони зобов'язалися все виконати в потрібний час. Всі пообіцяли працювати під пеленою тиші, тобто нікому про це не казати. Нарешті ми з усім впорались. Я дала останні поради Мелійшах та відпустила у гарем. Кажучи правду, на душі у мене спокійно. Це був гарний день.

Я сиджу біля каміна, так-так, вже настільки холодно, що слуги розпалили вогонь, та слухаю грім за вікном. Злива сьогодні перестала лише вдень, однак до вечора знову розпочалась. Злива — завжди ознака чогось доброго...

Мої думки порушив прихід Мурада, що беззвучно зайшов у покої:

— Сестричко...

Я радісно озираюся:

— Ти вже повернувся? Як добре. Де ти був?

Він сідає поруч і дивиться на мене, як на божевільну.

— То ж з Повелителем...

— Яке полювання? Дощ на вулиці.

Він починає сміятися:

— Довго ж до тебе доходило...

— Мураде, не зли. Чого ти такий нестерпимий? — ледь не ображаюся я.

— Ну добре, вибач. Я правда ходив до Султана. Ми їздили... Тільки ти нікому не кажи, згода? Ми їздили до Принцеси... Батько каже, що ти знайома з нею. Чому мені не розповіла?

— Він же і заборонив. Я боялася, що ця інформація може нашкодити тобі. Чого ви їздили до неї?

— Вона захворіла. Я майже не бачив її. Повелитель сказав, що в жодному разі не можна про неї розповідати...

— Не можна, але сам розказує як не мені, то тобі. Потім Гевхерхан поїде на знайомство?

— Не думаю. Він дуже не хотів мені казати. Осман Паша просто при мені заговорив про неї.

— Осман Паша?

— Так... А що? — дивується брат.

— А те, що це майбутній наречений Айше.

— Ну і що?

— Думаєш, Гюльчічек Султан не знає про ту жінку?

— Осман не розказав би. Це ж державна таємниця...

— Прям таки, — відводжу погляд. Я вже мало кому довіряю, пам'ятаючи про "зради і підступи".

— Чому ти не віриш? — пильно вдивляється в моє обличчя Мурад.

— Не знаю... — зітхаю. — Як тобі Принцеса?

— Мила жіночка, — всміхається брат. Я теж криво всміхаюсь. Врешті ми переводимо тему на щось більш спокійне. 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно