Рафаелло Джованьолі - Спартак, Рафаелло Джованьолі

ти так говорила зі мною, то, присягаюсь Геркулесом Переможцем, я пішов би звідси, побажавши тобі щасливої путі до Стіксу!

— Ну, а що ж ти все-таки зробив? Що ти взнав про їхні наміри?

— Чекай… скажу… Я взнав багато — і нічого!

— Як це зрозуміти?

— Хвилину терпіння, поясню. Сподіваюсь, ти не сумніваєшся, що я — старий актор на мімічних ролях, протягом тридцяти років виконуючи жіночі ролі в народних виставах, навчився мистецтва спокушати людей. Особливо, коли ці люди — варвари, темні раби або ще темніші гладіатори і коли для досягнення своєї мети я маю непереборну принаду — золото.

— Ось тому, що я не сумніваюсь у твоїй спритності, я й довірила тобі цю справу, але…

— Але, але зрозумій же, чарівна Евтібідо… Коли моя спритність мала виявитися на викритті змови гладіаторів, то тобі доведеться перевірити мене в іншій справі. Змову гладіаторів викрити неможливо, бо ніякої змови нема.

— Не може бути!

— Саме так, люба дівчино.

— Однак два місяці тому я мала відомості, що гладіатори були в змові, організували таємне товариство. Вони мали свій пароль, таємні розпізнавальні знаки, символічні гімни і, очевидно, замишляли повстання, подібне до заколоту рабів у Сіцілії.

— Ти справді вірила у можливість повстання гладіаторів?

— А чому ж ні? Хіба вони не вміють битись і вмирати?

— На цирковій арені…

— А якщо вони вміють битись і вмирати для розваги натовпу, то вони зможуть боротись і вмирати, щоб здобути волю.

— Е!.. Принаймні якщо ти знала, що це правда, що змова була… то, можу тебе запевнити, — тепер її вже нема.

— Ах!.. — з легеньким зітханням промовила красуня гречанка. — Я знаю причини цього!.. Вірніше, боюся, що вгадаю.

— Тим краще!.. А я не знаю і не хочу знати.

— Гладіатори змовились і виступили б, якби їх очолили римські патриції, вороги існуючих законів і Сенату.

— А через те, що між римськими патриціями, якими б безчесними вони не були, не знайшлося таких підлих, щоб стати на чолі гладіаторів, то…

— Проте такий момент був… Та досить уже про це. Скажи мені, Метробію…

— Ні, спочатку задовольни мою цікавість, — сказав комедіант, — як ти дізналася про змову гладіаторів?

— Від одного грека… мого земляка, теж гладіатора…

— Ти, Евтібідо, на землі маєш більшу владу, ніж Юпітер на небі. Однією ногою ти стоїш на Олімпі олігархів, другою — на болоті черні.

— Що ж, я роблю все можливе, щоб…

— Щоб досягти… чого?

— Щоб досягти влади! — крикнула Евтібіда і скочила на ноги. її обличчя спотворила гримаса гніву, очі зловісно, дико блищали, вся постать виражала злобу, рішучість і непереборне завзяття, яких аж ніяк не можна було чекати від такої ніжної, граціозної дівчини — Так, щоб досягти влади, стати багатою, могутньою, щоб мені заздрили… і, — додала вона тихіше, але ще з більшою люттю, — щоб мати змогу помститися!

Хоча Метробій звик до лицедійства на сцені, він просто оторопів перед спотвореним виглядом Евтібіди, а вона, оволодівши собою, раптом дзвінко розреготалась і сказала:

— А правда, я продекламувала б роль Медеї, коли й не так, як Галерія Емболарія, то все ж непогано? Ти остовпів, бідолашний Метробію, і хоч ти — старий, досвідчений комедіант, ти завжди виконуватимеш ролі жінок і дітей!

І Евтібіда знову щиро розреготалася, чим ще більше здивувала Метробія.

— Щоб досягти чого? — знову повторила гречанка. — Щоб досягти чого, старий ти йолопе?. Щоб стати такою ж багатою, як Нікопола, коханка Сулли, як Флора, яка щиро закохана в Гнея Помпея. Він її покинув, і вона все ще його кохає, чого зі мною, присягаюсь Венерою, не станеться ніколи. Щоб стати багатою, дуже багатою, — розумієш, старий дурню?. Щоб тішитися всіма радощами, всіма насолодами життя, після чого, як навчає божественний Епікур, немає вже нічого. Зрозуміло тобі, для чого я пускаю в хід засоби спокуси, якими тільки обдарувала мене природа? Саме для того, щоб стояти однією ногою на Олімпі, а другою попирати болото і…

— Але в болоті можна забруднитися…

— Нічого, потім можна помитися. Хіба в Римі мало лазень, дурню? Чи в моєму домі немає ванни?.. Але ж подумайте, о всевишні боги, хто це береться повчати мене?

Метробій підійшов до Евтібіди, взяв її руки і почав цілувати, кажучи:

— Коли ж я одержу нагороду від твого доброго серденька?

— Нагороду?.. Від доброго серденька? За що нагороду, старий сатире? — сказала Евтібіда, віднімаючи в нього руку і даючи йому ляпаса. — А ти дізнався, що замишляють гладіатори?

— Але ж, найпрекрасніша моя Евтібідо, — плаксиво і жалібно виправдувався старий, принижено стежачи за гречанкою, що безупинно ходила по кімнаті, — Чи міг я довідатися про те, що не існує? Чи міг я, моє солодке коханнячко, чи міг?..

— Ну, гаразд, — відповіла вона, обернувшись і кинувши йому ласкавий погляд, супроводжуваний чарівною усмішкою. — Якщо ти хочеш заслужити мою прихильність і якщо хочеш, щоб я довела тобі мою вдячність…

— Наказуй, наказуй, божественна…

— Ти повинен і далі стежити, бо я не переконана в тому, що гладіатори зовсім облишили думку про повстання.

— Я стежитиму в Кумах, поїду в Капую…

— І насамперед, якщо хочеш щось розвідати, стеж за Спартаком.

Тільки Евтібіда вимовила це ім'я, як щоки її помітно почервоніли.

— О, щодо Спартака, то я й так уже з місяць за ним стежу, правда, не у твоїй справі, а у своїй власній… точніше, Сулли.

— Що?.. Що ти сказав? — швидко запитала гречанка, наступаючи на Метробія.

Той озирнувся, ніби з острахом, що його підслухають, потім поклав палець на губи і тихенько сказав Евтібіді:

— Я підозріваю, і це моя таємниця… Можливо, я помиляюсь і втручаюсь у справи Сулли… тому не скажу про це нікому в світі, поки не пересвідчуся в правильності своїх здогадок.

На обличчі Евтібіди з'явилася незрозуміла для нього тривога.

— Але ж мені ти скажеш усе, мій любий Метробію? — спитала вона, беручи однією рукою руку комедіанта, а другою пестячи його обличчя. — Хіба ти можеш сумніватися в мені?.. Хіба ти не знаєш з власного досвіду, яка я розсудлива і не схожа на інших жінок? Хто ж, як не ти, стільки разів казав, що я могла б бути восьмим грецьким мудрецем? Присягаюся тобі Аполлоном Дельфійським, моїм покровителем, ніхто не взнає того, що ти мені довіриш. Ну-бо, говори, скажи твоїй Евтібіді, хороший мій Метробію. І моя вдячність буде безмежна.

З допомогою улесливих ласк, спокусливих поглядів і солодких усмішок вона швидко підкорила старого своїй волі.

— Та бачу, що від тебе не одчепишся, — сказав нарешті Метробій, — поки не задовольниш твоєї примхи. То знай же: я підозрюю