Василь Григорович Ян - Чінгісхан

Всі хани скочили на ноги, схопили хлопчика на руки і кілька разів підняли вгору.

— Хай живе, хай здравствує наш єдинокровний кипчацький султан!

Мухаммед підвівся, прийняв на руки сина і посадив його поруч з бабусею Туркан-Хатун.

— Слухайте, беки, — сказав Мухаммед. — Як ви бачите, я виконав ваше бажання. Тепер ви здійсніть мою волю. Мій старий ворог, Йасир, халіф багдадський, знову почав організовувати змови проти мене і підбивати до повстань підвладні мені народи. До того часу не буде спокою в Хорезмі, поки лиходій Насир не буде повалений. Тоді халіфом стане нами призначений і відданий нам священнослужитель. Тому я не зупинюсь доти, доки не розгромлю війська халіфа і не встромлю вістря мого списа в священну землю Багдада.

Старший із кипчаків, підсліпуватий, висхлий дідок з вузькою сивою бородою, сказав:

— Ми всі, як один, направимо наших коней туди, куди вкаже твоя могутня рука. Але нам потрібно спочатку заспокоїти наші кочовища, допомогти наляканим родичам. З кипчацького степу прискакали гінці. Кажуть, нібито зі сходу на наші землі насунули невідомі люди, дикі язичники, що не чули про святу віру ісламу. Вони з’явилися з стадами, верблюдами і возами. Вони загарбали наші пасовиська, проганяють з місця наші кочовища. Треба поспішити в наш степ, перебити цих язичників, забрати їхні стада, а жінок і дітей роздати в рабство нашим воїнам.

— Веди військо в наші степи! — кричали хани.

Переписувач-мірза з калямом у руці підійшов до хорезм-шаха і став перед ним на коліна, подаючи списаний аркуш паперу.

— Що це таке? — спитав Мухаммед.

— Височайший указ про передачу наслідування найулюбленішому твоєму молодшому синові Кутб ад-Діну Озлаг-шаху. Тимчасово, до його повноліття, правителькою Хорезму й опікункою молодого наступника буде його бабуся, твоя мати, шахиня Туркан-Хатун. А вихователем наступника і великим візирем Хорезму призначається управляючий садибами цариці, Мухаммед бен-Саліх.

— А ти, мій великий сину, непереможний хорезм— іпах Мухаммед, поки ми будемо правити, зможеш ходити з військом по всьому всесвіту і воювати, з ким захочеш, — сказала Туркан-Хатун.

Мухаммед підписав указ, не читаючи, і передав очеретяне перо своїй матері. Вона взяла калям і великими літерами старанно написала:

«ТУРКАН-ХАТУН, ВОЛОДАРКА ВСЕСВІТУ,

ЦАРИЦЯ ВСІХ ЖІНОК СВІТУ».

Шах Мухаммед оглянувся, розшукуючи свого старшого сина Джелаль ед-Діна. Він боявся зустрітися з ним поглядами. Але його не було. Векіль прошепотів на вухо хорезм-шахові:

— Хан Джелаль ед-Дін, побачивши стільки кипчацьких воїнів, сказав: «Я не баран, щоб іти на кипчацьку бойню», — і, звернувши набік, помчав геть, як вітер.

На векіля було покладено важкі турботи — дбати про «добрий настрій» трьохсот дружин хорезм-шаха. До його обов’язків входило також стежити за їхньою поведінкою і, в разі тривожних ознак легковажності, доповідати про це самому володареві Хорезму.

Одержавши від шаха Мухаммеда наказ виявити думи, зітхання і сльози дівчини, привезеної з туркменського степу, векіль викликав ворожку Ілан-Торч («Луска змії»), яка добре вміла розгадувати хитросплетіння жіночого лукавства. Вона ж була і ворожка, і знахарка, і оповідачка веселих та страшних казок.

Вислухавши туманні слова векіля, «Луска змії» зрозуміла, що його непокоять три запитання: чи нема в степу бравого джигіта, за яким зітхає молода Гюль-Джамал, чи провадить вона таємні переговори з волелюбними туркменами і чи був у неї кинджал у ту ніч, яку вона провела у шаха.

— Все зрозуміла! — сказала «Луска змії», підставляючи долоні.

Векіль сипнув їй кілька монет.

— Але серед монет я не бачу жодної золотої?

— Принеси важливі новини, дістанеш золоту…

Стара ворожка, худа і смаглява, з великими срібними кільцями у вухах, ввійшла у хвіртку подвір’я нової перлини гарему й зупинилась. Примруженими чорними очима вона озирнула невеликий дворик, оточений високими стінами. Як звичайно у дворах інших шахинь, з одного боку тягнулась одноповерхова довга будівля без вікон з терасою, на яку виходило п’ятеро розчинених стулкових дверей. Посеред двору протікав струмочок і впадав до круглого басейну. По боках пишно цвіли дві клумби троянд. У глибині, біля стіни, під високою розлогою тополею самотньо стояла пишна туркменська юрта, обтягнута білою повстю і кольоровими мотузками.

Оправляючи смугастий плащ, Ілан-Торч попрямувала до басейну. Невеличка, дуже смаглява дівчина з довгастими чорними очима сиділа на кам’яній сходинці. Вона брала з голубої кашгарської чашечки зернятка вареного рису і кидала їх крихітним сріблястим карасям. Ілан-Торч упала на камінні плити і, цілуючи край малинової сорочки, почала низьким співучим голосом:

— Салям тобі, ненаглядна «Усмішка квітки»! Дай поцілувати твої осяйні руки, торкнутися твоєї тіні!

Ворожка сіла біля дівчини. Слова ніжності, захоплення й лесощів линули безперервним, звичним потоком, а сама вона думала: «За що падишах полюбив її? Вона маленька, смаглява, як абрикос, нема в ній пишності й огрядності інших красунь шахського гарему! Воістину примхи наших володарів безмежні!»

— Що говорять зараз у степу? — перебила її Гюль-Джамал.

— Недавно один степовий хан прислав по мене верблюда, щоб я вилікувала його від туги за коханою дівчиною. Всі там тебе згадують, всі називають щасливицею. «Хорезм-шах, кажуть, більше за всіх дружин любить нашу туркменську красуню, надів на всі її пальці персні з самоцвітами, з яких летять голубі іскри, поставив білу юрту з перськими килимами і щодня присилає їй із