Христофор Колумб - Щоденник першої подорожі

Адмірал дав індіанцям бубонці і кільця з латуні і чіткі із зелених і жовтих скелець, і всім цим вони були дуже задоволені. Адмірал переконався, що ні золота, ні інших коштовностей індіанці не мають, і тому краще залишити їх у спокої, і що округа була населена, хоча решта індіанці розбіглась від страху.

Він запевняє королів, що десять людей можуть звернути тікати десять тисяч індійців — адже вони такі боязкі і боязкі, що не мають навіть зброї, крім хіба держаків, на кінцях яких прикріплені обпалені і загострені кілочки. Ці палиці всі вони охоче міняли на дрібнички. Адмірал вирішив повернутися назад і рушив в дорогу. По дорозі, дійшовши до того місця, де були залишені човни, адмірал послав кілька людей в гори, де він тільки що побував, тому що йому здалося, що там повинна бути велика пасіка. Перш ніж ці люди повернулися до місця, де зупинився адмірал, збіглося багато індійців. Один з них увійшов у річку у самої корми одного з човнів і вимовив велику промову, яку адмірал не зрозумів; інші ж індіанці час від часу піднімали руки до неба і гучно кричали.

Адміралу здалося, що індіанці запевняють його у своїх мирних наміри і радіють його приходу. Але тут він зауважив, що один з його індіанців зніяковів і став жовтим, як віск; тремтячи всім тілом, він знаками став пояснювати адміралу, що необхідно негайно бігти з берегів цієї річки, так як індіанці хочуть убити всіх прибульців.

Цей індіанець підійшов до одного християнину, озброєного арбалетом, і показав його місцевим жителям. Адмірал зрозумів, що індіанець говорить їм про дію арбалета, що вбиває людей на далекій відстані. Індіанець схопив також шпагу, оголив її і, показуючи всім, сказав, що такою зброєю легко перебити.

Вислухавши все це, місцеві індіанці кинулися тікати, а індіанець адмірала все ще продовжував тремтіти всім тілом з-за легкодухості і боягузтва; а він був людиною високого зросту і кремезний.

Адмірал не захотів виходити на берег і наказав гребти вгору за течією до місця, де знову скупчилися індіанці. Було їх там дуже багато, всі розфарбовані в різні кольори і голі, в чому мати народила. У деяких на голові були хохли з пір'я, і рішуче всі мали короткі списи.

«Я підійшов до них і дав їм шматочки хліба і попросив їх дати мені дротики. За дротики я віддавав одним брязкальця, іншим бронзові кільця або скляні намистини. Вони заспокоїлися і підійшли всім скопом до човна та давали нам за будь-яку річ все, що в них було.

Моряки незадовго до того вбили черепаху, і її розбитий панцир лежав у одного з човнів. І корабельні хлопчики міняли на зв'язку дротиків уламки панцира завбільшки з ніготь.

Вони подібні іншим людям, яких я зустрічав на цих землях раніше. Вони вірять, що ми прийшли з неба і так само легко віддають все своє надбання за будь-яку річ, яку б їм не запропонували, не нарікаючи на те, що дається в обмін мало. І я думаю, що таким же чином вони будуть віддавати нам золото та прянощі, якщо тільки те й інше у них є.

Я бачив красивий і не дуже великий будинок з двома входами (так влаштовані і всі інші будинки) і увійшов у нього. Всередині він був розділений дивовижним чином на щось, начебто світлиці, влаштовані настільки своєрідно, що я пояснити не можу. До стелі були підвішені раковини і інші речі. Мені здалося, що будівля — це храм, і, я запитав їх, виясняючи знаками, чи не моляться вони тут. Вони відповіли негативно. А один з них піднявся до стелі й охоче давав мені будь-що з того, що там було підвішене, і я взяв дещо з цих речей».

Вівторок, 4 грудня.

Адмірал дав наказ розпустити вітрила і вийшов з гавані, яка була названа ним «Свята» (Puerto Santo). У двох лігах він помітив ту саму річку, про яку він вже згадував у записах від 3 грудня.

Він йшов уздовж берега до Чарівного мису (el Cabo Lindo), розташованого на схід, чверть на південний схід від Гористого мису (Cabo del Monte). Відстань між цими мисами п’ять ліг. У півтори ліги від Гористого мису є велика річка, вхід в неї з боку моря досить вузький, хоча, як здається, зручний і дуже глибокий. У 3/4 ліги від цієї річки є інша, величезна ріка, що тече, має бути, здалеку. Ширина річки в гирлі 100 кроків, глибина 8 ліктів, мілин там немає і, як вдалося встановити після промірів дна, підходи до цього устя дуже гарні.

Прісна вода в цій річці доходить до самого моря. Річка ця — одна з найбільш повноводних в тутешніх місцях, і на берегах її повинні бути значні поселення.

За Чарівним мисом є велика затока, відкритий на південний схід і схід — північний схід (Це і є прохід між Еспаньолою (Бохіо) і Кубою. Перекл.)

Середа, 5 грудня.

Всю ніч кораблі лежали в дрейфі перед Чарівним мисом, так як у сутінках на сході показалась земля. На сході сонця адмірал побачив у 2,5 лігах на схід від Чарівного мису ще один мис. Пройшовши цей мис, адмірал побачив, що берег, відхилившись на південь, прийняв напрямок на південний захід і в цьому напрямку видно був красивий та високий мис, до якого було сім ліг. Спершу адмірал збирався поїхати до мису, що відкрився на півдні, але потім залишив цей намір, бажаючи в першу чергу оглянути острів Банеке (Babeque), розташований, за словами індіанців, десь на північний схід.

Однак противний вітер не дозволив йому обрати шлях на північний схід; дотримуючись колишнього напрямку, він, вдивившись у південно-східну сторону, побачив землю — великий острів, про який він вже мав відомості від індіанців, які називали цей населений острів «Бохио».

Адмірал чув від жителів Куби, або Хуани, і від індіанців інших островів, що мешканці острова Бохіо їдять людське м'ясо; але цьому він не вірив, вважаючи, що просто жителі Бохіо більш хитромудрі, ніж сусідні індіанці, і наділені