Хорхе Луїс Борхес - Вибрані поезії

Свідок
Сон про гіганта, що йому наснивсь, життєве ще в Бретані мав начало; він рветься в бій, насунувши забрало, і Росинант вже перейшов на рись. А вітер дме, й противитись невміч дивам — махають вітрякові крила. Кінь падає, і зброя не вціліла, та — хай там що — а це буденна річ. Впав рицар, не здолавши перешкоди, і добре бачив це сусідський син, проте не взнає він кінця пригоди, бо вирушить до Індій скоро він, і сном посеред дикої природи йому здадуться вершник той і млин. Біла олениця
З яких англійських давнішніх лугів чи з перської гравюри, чи, можливо, з минулого прийшла вона, щоб диво збулось, і нею я сьогодні снив? Луг перетнула і, неначе враз у золоті вечірнього світила розтанула ця олениця біла, вся — забуття і пам'ять водночас. Ті числа, що підвладний їм цей світ, дали тебе для сну, не в володіння; можливо, знов тебе в мить сновидіння я стріну, оленице, з плином літ. Я також сон, й триватиму насилу я довше сну про оленицю білу. Зі збірки «Залізна монета»(1976)
Елегія Вітчизні
Зоря була не золота — залізна. Тут із морського порту та пустині, кількох чоловіків і широчіні пейзажів гартувалася Вітчизна. Були війна з іспанцями в тім гарті і мужність, і ворожа сила бита. Бразилія й тиран. Несамовита історія. Стояло все на карті. Червоні цифри справжнього величчя, цей мармур, ці фігури героїчні, парламенти і фрази патетичні, усі оці сторіччя й двохсотріччя — лиш вбогий попіл, тьмяний відблиск, дим вогню, що вирував тут перед тим. Інквізитор
Я катом став, хоч вийти в жертву міг. Вогнем я душі очищав, а власну аби спасти, молитву повсякчасну творив, до сліз вдавався та вериг. В автодафе я здрів, що сам прорік: багаття милосердно тріпотіло й судомилося голе грішне тіло, і сморід був, і чувся смертний крик. Я вмер. Забув всі зойки і слова, та знаю я, що каяття огидне — це злочин, разом з першим їх вже два, їх вітер часу пожене, і згине назавжди каяття моє і гріх. На жаль, я змарнував безглуздо їх. Конкістадор
Багато раз вмирав і жив я тут. На Карвахаля озивавсь, Кабреру… Вино до дна хилити мав манеру. Я — архетип. Вони — звичайний люд. За Хрест і за Іспанію на бій я йшов. І цілий континент великий я підпалив, бо він невірний, дикий. В Бразилії ніс прапор полковий. Ані Христу, ні королю, ні злоту ніколи б не зробити цю роботу — впокорити язичників, зате моя тут добре прислужилась шпага, а ще завзяття в битвах і відвага. Я мужньо бився. Інше все пусте. Батькові