Юрій Анатолійович Пономаренко - Чинність і дія кримінального закону в часі

Діаметрально протилежну думку висловлював раніше І. Гришанін. Він писав, що новий закон набуває чинності лише після “його оприлюднення, тобто опублікування в офіційних органах”[192].

Судження, відмінне від наведених вище, висловлює В.І. Борисов, який також проводить відмінність між “оприлюдненням” та “опублікуванням” закону, вбачає її в тому, що оприлюднення “полягає в доведенні до відома громадян і державних органів від імені Президента України повного і точного тексту закону державною мовою шляхом його поміщення в офіційному виданні… В окремих випадках закон може бути оприлюднений через телебачення і радіо… Закони України можуть бути опубліковані і в інших виданнях але лише після їх офіційного оприлюднення”[193]. Таким чином, якщо на думку А.З. Георгіци та А.С. Піголкіна оприлюднення є категорією більш широкою і охоплює собою в тому числі й опублікування як один із видів оприлюднення, І. Гришанін вважає більш широкою категорією “опублікування” і його різновидом “оприлюднення”, то В.І. Борисов вважає, що “оприлюднення” і “опублікування” суть два самостійних явища, відмінних тим, що перше є офіційним, а друге – не офіційним.

На мій погляд, включення до частини 4 статті 94 Конституції України та частини 1 статті 4 КК України двох термінів – “оприлюднення” та “опублікування” закону – навряд чи є виправданим. Перш за все, очевидно, що вони є тотожними за змістом, адже “оприлюднення” – це український аналог латинізму “опублікування”, який походить від латинського publicare – “1. зробити спільним набутком, надати всім, відкрити для всіх; 2. оголосити всенародно, обнародувати, опублікувати; випустити в світ, розголошувати”[194], інакше кажучи – довести до загального відома, до відома людей. Крім того, вони фактично розуміються як однозначні (синоніми) в чинному законодавстві. Так, в Указі Президента України від 10 червня 1997 року “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності”[195], хоча спочатку й говориться про офіційне оприлюднення та неофіційну публікацію (пункти 1, 2), проте далі містяться такі положення: “громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України … опубліковані в офіційних друкованих виданнях” (пункт 3); “нормативно-правові акти Верховної Ради України … набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні” (пункт 4). Очевидно, в цьому Указі “офіційне оприлюднення” ототожнюється з “офіційним опублікуванням”, а слово “опублікування”, яке вживається в частині 4 статті 94 Конституції України та частина 1 статті 4 КК України, розуміється саме як офіційне опублікування. Нарешті, якщо вдатися до історичного тлумачення поняття “опублікування”, то воно завжди розумілося як надрукування тексту закону в офіційному засобі масової інформації. Так, в пункті 2 Указу Президії Верховної Ради Української РСР “Про порядок опублікування законів Української РСР, постанов та інших актів Верховної Ради Української РСР, указів і постанов Президії Верховної Ради Української РСР і набрання ними чинності”[196] встановлювалося, що “Закони Української РСР … підлягають опублікуванню у “Відомостях Верховної Ради Української РСР”, які видаються українською і російською мовами, та в газетах “Радянська Україна” і “Правда Украины”… Опублікування актів Верховної Ради Української РСР і Президії Верховної Ради Української РСР у “Відомостях Верховної Ради Української РСР” і в газетах “Радянська Україна” і “Правда Украины” є офіційним опублікуванням” (курсив мій – Ю.П.). Точно так же розумілося дане поняття і після прийняття Конституції України. Так, в Указі Президента України “Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені “Офіційний вісник України” встановлювалося, що “інформаційний бюлетень “Офіційний вісник України”, який засновується і видається Міністерством юстиції України, є щотижневим офіційним виданням, у якому публікуються державною мовою: закони України…”[197] (курсив мій – Ю.П.). Як видно, в названих правових актах термін “опублікування” вживається в тому значенні, в якому зараз розуміється “оприлюднення”. Саме тому слід, на мою думку, ці терміни у даному контексті розуміти як синоніми, хоча синонімія в нормативно-правових актах (тим паче в Конституції) є свідченням недосконалості законодавчої техніки.

Розрізняти ж слід лише офіційне і неофіційне оприлюднення (опублікування). Офіційне оприлюднення закону полягає у доведенні закону до загального відома уповноваженими на те органами державної влади. Від звичайного оприлюднення (чи публікації) закону офіційне відрізняється тим, що органи влади, які офіційно оприлюднюють закон, одночасно з цим засвідчують ідентичність опублікованого тексту, тому текстові, які затверджений законодавцем. Саме тому, офіційне оприлюднення закону включає в себе два елементи: оприлюднення його тексту та засвідчення того, що цей текст є офіційним дублікатом оригінального тексту, прийнятого законодавцем і підписаного президентом, його точною копією[198]. Натомість неофіційне оприлюднення (опублікування) – це будь-яке викладення змісту нового закону, яке має на меті ознайомлення з ним широких верств населення та конкретних зацікавлених осіб. Воно може мати бути здійснене як шляхом надрукування тексту закону в неофіційних засобах масової інформації, так і іншими способами. В.А. Туманов, наприклад, вважав неофіційним