Скотт Ферріс - Інґа

Прикладом того, як скандинави прагнули по-іншому ставитися до гендерних ролей, коли Ольга була юною, слугує популярність скандальної на той час п’єси Бйорнстьєрне Бйорнсона «Рукавиця». У ній молода жінка відмовляється вийти заміж за нареченого, дізнавшись, що той втратив цноту. Дехто помилково сприйняв творіння Бйорнсона як заклик до чоловіків «зберегти себе» для шлюбу, але інші чудово зрозуміли його провокаційне послання про те, що тягар моральної відповідальності має ділитися порівну між жінками і чоловіками{174}.

Ольга і Антон почали жити разом без упереджень між чоловіком і жінкою, тож Інґа засвоїла саме це прагнення до рівності протилежних статей у стосунках.

Петерсен і Ольга знову зустрілися, коли Антон у 1902 році приїхав з друзями в Англію на Різдво. Цього разу 27-річний Антон і 25-річна Ольга вже не питали ні в кого дозволу одружитися і 24 січня 1903 року таємно побралися. На медовий місяць вони перебралися до Південної Африки, плануючи залишитися там на невизначений час, задовго до втечі письменниці Дінесен від hyggelige життя «на ферму в Африці». Брат Ольги Альберт два роки тому іммігрував до Південної Африки, але помер через ускладнення від малярії. Ольга вирішила розшукати його могилу. Не надто приємне завдання для медового місяця.

Незабаром після прибуття до Кейптауна Ольга і Антон вирушили у мандрівку майже на дві тисячі кілометрів повозкою у сьогоднішнє Зімбабве, але так і не знайшли могилу брата. Вони залишилися у Південній Африці, де Антон розпочав успішний бізнес з будівництва домів, доки сам не захворів на малярію. Пара повернулася у данський маєток Антона, де він міг отримати належне лікування і одужати. Незабаром, у 1906 році, Ольга народила їхню першу дитину — доньку на ім’я, сповнене надії, Віта[9]. Але у віці тринадцяти місяців Віта померла від зараження крові, ймовірно, через укол брудною шпилькою від підгузків{175}.

Горе погіршило стан Антона, та попри це, а можливо, й через усвідомлення Ольги, що вона може втратити і Антона, пара вирішила зачати ще одну дитину. Під час довгої мандрівки у Рим Ольга завагітніла і родина повернулася у Копенгаген. Їй було тридцять п’ять, але лікарів, що радили зробити аборт, ймовірніше підштовхнула до цього перспектива її вдівства, аніж важка вагітність. Проте Ольга будь-що хотіла мати дитину від Антона, і 6 жовтня 1913 року народилась Інґа Марі Арвад Петерсен. Арвад було другим прізвищем Петерсенів{176}.

Інґа зростала білявою дитиною, любила усміхатися, та мати вважала її «жахливо впертою». Вона згадувала, що першу прочуханку отримала через те, «що навмисно кинула на підлогу авторучку матері»{177}. У неї залишилися лише розпливчасті спогади про батька. Не лише тому, що Антон помер, коли доньці було чотири, а й за життя він довго бував відсутнім, бо відпочивав у різних шпиталях і санаторіях. Навіть вдома він часто здавався меланхолійним і глибоко замисленим.

І все-таки Інґа згадувала про свою «близькість» до батька і про його «ласкавість та цілковиту відданість своєму маленькому білявому бісеняткові». Одного вечора Ольга пішла в оперу, а Антон лишився вдома. Тоді Інґа, злякавшись темряви, прийшла у ліжко батька, в якому вони разом сховалися під ковдрою до повернення мами. Як вона згодом зізналася, ці кілька згадок не були «чимось великим, але хоча б чимсь»{178}.

Набагато чіткішим в її пам’яті залишився день у 1917 році, коли її батько помер. На похороні в Інґи було ясне враження, ніби вона бачила тата, який ховався за пологом. Ольга не взяла доньку на цвинтар, лишивши її вдома з нянею. Вона згадувала, як мама повернулася «вся в чорному» і плакала{179}. «Я сказала їй: “Не плач, в тебе є я”»{180}.

Розділ 13
«Дивна птаха»

Незабаром по смерті Антона Петерсена у 1917 році Ольга поклялася у своєму щоденнику виховати Інґу кимось особливим і допомогти їй вдало вийти заміж. Це стане її основною метою в житті. Майже 40-річна удова, вона не бажала шукати іншого чоловіка. Інґа залишиться єдиною дитиною Ольги, зосередженням усіх її сподівань і мрій.

Так само, як вони з Антоном намагалися мандрами подолати його хворобу, тепер вдова подорожувала разом із донькою, щоб дати собі раду з горем. Наче від самотності можна було б утекти. Постійні вояжі також вписувалися у плани Ольги зробити з Інґи виняткову жінку.

Може здатися дивним, що Ольга мандрувала з дитиною в той час, як більша частина Європи здригалася від війни. Але абсурдність Першої світової війни полягала в тому, що життя більш-менш минало в нормальному руслі за кілька десятків кілометрів від фронту, доки мільйони чоловіків помирали там в окопах. Символом сказаного вище може послужити британський газетний кіоск, на вітринах якого опинилася ця гротескна дуальність у березні 1917 року:

«ПІД ІПРОМ ТРИВАЄ БИТВА.

ОСТАННІ НОВИНИ — ПЕРЕГОНИ У ҐЕТВІКУ»{181}.