Скотт Ферріс - Інґа

життя Інґи вони з Ольгою були більше, ніж мати і донька; вони були подругами і спільницями. У листах пані Арвад називала Інґу «моя найдорожча маленька сарделька» або «моя маленька синичка», а та з ніжністю ставилася до кожного слова своєї «мамці-вамці».

Проте любов Ольги могла буквально задушити. У цьому гонконгському інтерв’ю Інґа зауважила, що ідея серйозно займатися танцями, а потім грою на фортепіано належала не їй, а матері. Вплив пані Арвад був таким великим, що залицяльники Інґи розуміли необхідність приділяти стільки ж часу лестощам матері, скільки, власне, і доньці.

Ольга рано втратила свою першу дитину і чоловіка; і відтоді все своє життя присвятила Інзі. А та, хоч як обожнювала матір, врешті-решт зрозуміла, що в її житті забагато пані Арвад. Мати приймала так багато рішень за Інґу, що якось вона зізналася Джекові Кеннеді: «Я ніколи не знала, чого насправді хочу. Якщо б мене хтось про це спитав, я не змогла б відповісти»{166}.

Інґа не була невдячною за все, що зробила Ольга, але водночас визнавала, що виросла «зіпсованою» дитиною, хоча з нею «ніколи не сюсюкалися» — дивна розбіжність{167}. Напевно, під цим вона мала на увазі, що Ольга постійно піклувалася про можливості отримання донькою різних досвідів, недоступних для більшості дітей, але такі можливості вимагали також і великої роботи над собою та дисципліни.

Окрім матері, в Інґи було дуже мало друзів і замало часу для ігор заради самих ігор. Усе, що вона робила, мало певну мету. Навчившись виживати без чоловіка, Ольга вважала, що й Інзі треба знати, як бути самодостатньою. І саме ця мета заплутала її доньку. Вона дуже шанувала те, як її мати-вдова давала собі раду, але на відміну від неї розглядала життя без чоловіка-годувальника як величезну трудність. «Я не хочу бути незалежною! — зізналася вона у гонконгському інтерв’ю. — Хочу мати того, хто придбає мені квиток на потяг з комфортним місцем»{168}.

Здалося б дешевою психологією вважати, що вічне тяжіння Інґи до талановитих і сильних чоловіків корінилося у відсутності батька, якого вона ледь пам’ятала. Але безперечно й те, що у чотирирічному віці втрата батька — Антона Марґретуса Петерсена — залишила в ній порожнечу, яку вона постійно намагалася заповнити. Їй бракувало тата, але важливіше те, що вона зрозуміла, як сильно не вистачало чоловіка її матері. Власне, Інґа вірила, що завдячує своїм існуванням любові Ольги до батька.

Лікарі переконували дружину Антона, коли вона носила Інґу під серцем, зробити аборт через важкий перебіг вагітності. «Коли я згадую про всі випробування, що пройшла мама, виношуючи мене, і як вона боролася, бо лікарі хотіли позбутися мене, то замислююся, чому вона не погодилася [sic]? — написала якось Інґа в листі Джекові, розповідаючи про своє дитинство. — Думаю, тому, що вона так сильно любила тата»{169}.

Петерсен був сином адвоката і, за словами доньки, улюбленою дитиною її діда, «надзвичайно вродливим, із темним волоссям і справді блакитними очима». Та водночас і «важким хлопцем… з гострим язиком і розумом». Після смерті батька Антон успадкував маєток на півночі Данії, що належав багатьом поколінням родини. Саме там він зростав «у щасливому житті посеред данських торфових боліт»{170}.

Данське визначення такого життя звучить як hyggelige, що означає «затишний» чи «комфортний»; і воно доречно підкреслює теплі вигоди вищого класу за часто холодної і дощової погоди в Данії, а також довгих ночей і коротких днів взимку. Заняття данської аристократії не відрізнялися від життя представників вищого класу в інших країнах: гра в карти і перегони, їзда на санях і полювання на качок; маскаради і танці під наймоднішу музику з грамофонів; ну і багато сексу із чужими партнерами для боротьби з нудьгою, властивою аристократії.

Багатьом таке життя подобалося, та для інших, зокрема для Антона та Ольги, воно віддавало зажурою і задухою. «Данський тип — наче тісто без закваски, — нарікала тамтешня письменниця з псевдонімом Ісак Дінесен, яка походила з тієї самої соціальної групи, що і батьки Інґи. — Наявні всі складники, що дають смак і поживу, але компонент, який змушує тісто змінюватися, підніматися — відсутній»{171}.

У двадцять один Петерсен на прогулянці зустрів «іскристу» 19-річну руду дівчину, яка йшла зі своїм батьком, «загадковим, але дуже заможним чоловіком», Софусом Хоуманном. Він залишив Данію і розбагатів в Англії, запатентувавши способи виробництва дріжджів у пакетах і очищення віскі. Вічний романтик, Інґа написала Джекові, що зустріч Ольги з Антоном «була легендарним коханням з першого погляду»{172}.

Ольга народилася в Данії у 1878 році і ще малям разом із родиною переїхала до Англії, відтак англійська стала її рідною, так само, як і данська. Хоуманни, змінивши своє прізвище на англійський манер, жили в Дербі, але Ольга постійно навідувала рідних на батьківщині і відчувала себе більше данкою, аніж англійкою. Петерсен, зачарований дівчиною «із зеленими очима, що постійно усміхалися світові, але час від часу і разом з ним», як описувала її Інґа, попросив у Хоуманна руки його доньки того ж літа, коли зустрів її. Але батько мав інші плани для неї, тому відмовив{173}.

Впродовж наступних чотирьох років Ольга і Антон листувалися, поки він управляв фермою родини і вчився на архітектора. Тим часом Ольга студіювала медицину в Англії, начебто, щоб стати лікаркою — оригінальне прагнення для жінки наприкінці XIX століття. І це ще раз доводило її неординарність і цілеспрямованість, хоча вона так і не закінчила навчання.

Тоді, як і нині, Скандинавія лідирувала у світі в питаннях розширення меж сексуальної свободи і місця жінок у суспільстві.