Т. М. Панасенко - Марко Вовчок

що йому запропонували посаду інспектора класів училища далекого плавання в Ростові-на-Дону. Але Борис відчував, що служити в Ростові-на-Дону, мабуть, не пощастить. Повідомляє батькам, що зараз він із сім’єю живе на дачі під Або. Також син радить батькам звернути увагу на непоганий журнал «Былое», в який мати могла б відправити свої спогади. У наступному листі Борис повідомлятиме, що одержав у Петербурзі місце в училищі далекого плавання й незабаром поїде в Фінляндію по сім’ю. Син дуже стурбований, що батьки на зиму залишаються в Нальчику. Будинок був ще невлаштований, та й гарних лікарів немає. Борис запрошує батька й матір на зиму в Петербург. Однак Марія Олександрівна знову й знову розповідала синам про чудовий клімат Нальчика й просила не хвилюватися. Письменниця пересилає Богданові для публікації листи О. Герцена та його портрет. Тільки просить не зазначати її теперішнього прізвища – Лобач. Останні місяці

Наприкінці грудня 1906 року Марія Олександрівна почувалася дуже погано. Стан здоров’я не покращувався, і довелося звернутися до єдиного на той час у Нальчику молодого лікаря Канукова. Богдан у листах розповідав про справи з друкуванням листів Герцена, а Борис написав два окремих листи: матері й батькові. Лист до Марії Олександрівни був заспокійливим і турботливим, у листі до батька Борис Михайлович наполягав на перевезенні матері в Петербург або в Москву, де їй зможуть надати кваліфіковану медичну допомогу. У лютому було загострення хвороби. Марія Олександрівна відчувала, що полегшення вже не буде, й висловила якось чоловікові свій жаль з приводу незакінчених творів, нездійснених планів… Але на якийсь дуже короткий час хвороба відступила, біль втамувався, настало короткочасне поліпшення стану. Борис знову писав батькові, що сталося те, про що він попереджав: мати залишилася без лікаря. Син знову радить Михайлові Дем’яновичу переїхати хоча б у П’ятигорськ, якщо вони не хочуть у Петербург. Борис не помилявся: медична допомога була не на дуже високому рівні. Лікар Кануков виїхав з Нальчика, а новий лікар, Кондрашов, часто бував у хворої, але приписав їй величезну кількість ліків у великих дозах. Борис у листі бажає матері якнайшвидшого одужання і обіцяє, як тільки дозволить робота, приїхати до них. А батькові на окремому аркуші повідомляє, що Богдан уже вирушив у Нальчик. У березні Богдан Опанасович приїхав у Нальчик. Марія Олександрівна дуже змінилася: вона схудла, спала з тіла, з’явилися глибокі зморшки, але обличчя й очі здавалися бадьорими й у волоссі не було жодної сивої волосинки. Їй було 73 роки. Розум письменниці ще був гострий і ясний, вона розпитувала сина про громадське життя Петербурга, про «нових людей», про уряд. Пізніше Богдан згадував, що материна оцінка сучасних подій і найближчого майбутнього виявилась глибоко песимістичною і багато в чому цілком правильною.

Борис показав рецепти ліків, що були прописані Марії Олександрівні, гарному петербурзькому лікареві, й той сказав, що ліків забагато. Син пише про це батькові, а також детально розповідає про поради лікаря щодо харчування, режиму. Він радить їхати влітку не в П’ятигорськ, а в Кисловодськ. Борис не міг у цей час приїхати до батьків, бо його дружина чекала на дитину й дуже захворіла. Покинути її чоловік не міг, тому пообіцяв у листі до батька, що приїде, як тільки буде можливість.

Наприкінці весни Марії Олександрівні стає дуже погано. Коли письменницю відпускав біль, вона тихенько співала українських пісень. Інколи працювала, сидячи в кріслі-гойдалці під старою грушею в саду. Сил у Марії Олександрівни було вже мало, тому часто вона засинала з олівцем і зошитом у руках. На цей час у Нальчик на постійну роботу приїхав новий лікар, Сорочинський, який регулярно навідував хвору, й вона повірила в його лікування.

Але на початку липня услід за стомленим і виснаженим тілом почав здавати й мозок. Марія Олександрівна перебувала весь час в апатичному, сонливому стані. Вона лежала з заплющеними очима й не повертала голови, навіть коли хтось приходив. Розповідаючи Богданові про стан матері, Михайло Дем’янович пише: «Чи повернеться колись хоч десята частина колишньої жвавості розуму й колишньої цікавості…» Бориса не відпускали з роботи, але він швидко виконав усі нагальні справи й приїхав до хворої. Очікування сина якось підбадьорило Марію Олександрівну. Вона пам’ятала про його телеграму й не раз запитувала, коли приїде Боря. Але після першої хвилини зустрічі (а син з матір’ю не бачились чотири роки) Марія Олександрівна знову ніби згасла, стала байдужою до всього навколо. Через кілька днів у Нальчик приїхав Богдан. Мабуть, ця зустріч із найдорожчими людьми була останньою миттю повернення Марії Олександрівни до життя. І мить ця була щасливою. Вона підняла голову, подивилася на них – чоловіка й двох синів – упізнала, очевидно, зраділа, але потім поникла, як зів’яла квітка. Наступні дні їй було дуже погано. Як останній порятунок лікар Сорочинський запропонував прооперувати пухлину біля вуха. Михайло Дем’янович і сини дали дозвіл на операцію, яку було зроблено 19 липня, але письменниці не стало легше, навпаки – дедалі гіршало. Жінка вже ні на що не звертала уваги, була апатичною, інколи втрачала свідомість. 23 липня Богдан виїхав до Петербурга. Не міг більше затримуватися й Борис – він поїхав 25 липня, бо служба вимагала його присутності. Наступного дня лікар Сорочинський констатував безнадійний стан хворої: через кволу діяльність серця почалося набрякання легенів, тобто агонія. Це пекло тривало два дні… 28 липня о пів на четверту пополудні Марія Олександрівна померла в присутності лікаря Сорочинського, чоловіка Михайла Дем’яновича та доброї знайомої Анни Єшевської, яка не відходила від хворої останні дні.

Незадовго до смерті Марія Олександрівна, прийшовши на якийсь час до тями, просила чоловіка, щоб, коли вона помре, її поховали неподалік від улюбленої груші. Михайло Дем’янович пам’ятав прохання, й 30 липня Марка Вовчка поховали на її подвір’ї на хуторі Долинському, в склепі неподалік від її груші.

Щоб поховати письменницю не на кладовищі, був необхідний дозвіл місцевих начальників. Лікар Сорочинський двічі звертався з проханням до начальника Нальчицької округи. Але той боявся, що доведеться відповідати за можливу демонстрацію під час похорону відомої письменниці, тому тягнув час, чекаючи підтримки з області. Але