Тетяна Брукс - Бережіть янголів своїх

— Я залишив на столі книжку. Оту, що читав. Там лист для тебе. Якщо чогось не зрозумієш, нехай Вероніка допоможе. Коли прочитаєш — все збагнеш. Дякую тобі за все…

«Ну, от і все, — подумала я. — От і закінчилися мої пригоди й веселе життя!..»

Повернувшись додому, передусім ухопила книжку і побачила лист. А ще — триста доларів, які Майк поклав між сторінками… (Візьміть до уваги, що тоді на сто доларів можна було прожити цілий місяць.) Тож ця сума здалася мені неабияким скарбом. Лист прочитала легко. У ньому мовилося: «Люба Поліно! Я провів із тобою два чудові тижні. Ти — дуже гарна жінка (авжеж!). Я хотів залишити тобі трохи грошей, як інвестицію в розвиток наших стосунків (!). Підозрюю, що ти б відмовилася від них (точно!), тому залишаю між сторінок разом із листом. Хотів би, щоб ти знайшла гарного вчителя англійської, аби ми могли краще пізнати одне одного. Я хотів би повернутися… Дякую за гостинність. Майк».

«За гроші — спасибі, хлопче, а от щодо решти не дуже віриться. Життя покаже»… І вірите, щось тепле й наче шовковисте утнулося мені в плече. Мій янгол!

Віктор був учителем від Бога. Він викладав англійську в місцевому університеті на факультеті іноземних мов. Втомившись від дурних правил нашої системи освіти і всіляких обмежень у викладанні іноземної мови, він кинув роботу в інституті і тепер давав приватні уроки здібним дітям, а ще таким недотепам, як я. Займався персонально, терпляче, отож результати не забарилися.

Майк писав мало не щодня. Дзвонив щотижня. І через два місяці я вже цілком стерпно могла його розуміти і навіть щось відповідала. А вдома усі стіни були обклеєні плакатами з англійськими словами й фразами, які необхідно було завчити. А на стелі — уявляєте? — приклеїла здоровезний плакат, де в три стовпчики акуратно виписала неправильні дієслова. Прокинувшись уранці й розплющивши очі, перше, що бачила, — це список неправильних дієслів! Те ж саме, коли лягала спати. Хочеш-не хочеш, а прочитаєш, запам’ятаєш. І навіть коли приймала ванну, на дзеркалі висіли слова пісні, яку Віктор наказав вивчити. Відповідаючи на Майклові листи, спочатку несла їх Віктору. Він перевіряв не так граматичні помилки, як зміст листа.

Якось, прочитавши листа, він запитав:

— А що ти тут хотіла сказати?

— Ось це і це, — кажу.

— Але ж тут — прямо протилежне! В англійській мові не може бути двох заперечень, бо одне заперечення виключає друге.

Ось така вона, англійська мова…

Іноді, чесно виконавши домашнє завдання, під час уроку я відчувала, що абсолютно нічого не пам’ятаю. Злилася. І навіть плакала. Віктор мовчки посміхався і починав пояснювати далі. Отак за роботою над усілякими життєвими «помилками» — не лише з англійської — минав час…

Наприкінці квітня встановилася чудова погода. Тепле повітря, що смачно пахло розквітлими абрикосовими й вишневими деревами, лоскотало ніс і підвищувало вміст адреналіну в крові. Хотілося співати, кружляти й радіти життю. Хотілося любові. І не лише мені. Ночами під вікнами завивали коти. «Добре, що я не кіт, а то геть захрип­ла б», — усміхнулась я. Натомість моя система «саморегуляції» працювала майже безвідмовно. Цим я стала займатися ще після лікарні. Подумала: ну можна ж змусити слинні залози виділяти слину, уявивши кислий лимон? То чому ж не можна уявити себе радісною, щасливою і змусити свій організм виділяти гормони щастя? Виявляється, можна! Звісно, отак, з ходу нічого не вийде. Цьому теж довелося навчатися, добряче помарудившись. На це пішло чимало часу. Зате який результат! Техніка цього феномена описана в книжках психологів і навіть у художній літературі.

Одну з подібних технік я виокремила зі слів своєї колишньої однокласниці, до якої завітала на гостину. Окупувавши улюблене всіма жінками місце — кухню, — ми заварили чай і занурилися в обговорення питань про сенс життя та про те, як зробити це життя щасливим. Ніна, — так звуть мою однокласницю, — художниця. У творчих людей зазвичай тонка, вразлива душа. Між тим у країні був цілковитий розвал та безлад, і такі чутливі натури, як моя Ніна, страждали від дисбалансу, що панував практично скрізь. Я не була тонкою натурою, але теж страждала. Тому ми обидві шукали стежки як не до щастя, то хоча б до душевного комфорту.

Досі вчені вважали, що гени, виховання й навчання ліплять характер, а він уже впливає на долю. Але останнім часом почали з’являтися праці вчених, лікарів і психологів, де пропагувалася ідея Козьми Пруткова: «Хочеш бути щасливим — будь ним». Сьогодні філософи дійшли висновку: виявляється, думка матеріальна. Отже, ми самі можемо створювати власну долю! Або хоча б мріяти, щоб ці мрії зрештою здійснювалися. Та для початку треба бути вдячним усьому, що тебе оточує, і тому вже щасливим. А згодом можна вибирати мрію і отак працювати над її здійсненням.

Ми чудово гаяли час за чашкою чаю, обговорюючи закони всесвіту, релігію, педагогіку, психологію, плавно переходячи від однієї теми до іншої.

— …Поліно, а давай поекспериментуємо, — з бешкетним вогником в очах запропонувала подруга.

Вона, до речі, була абсолютно впевнена в тому, що сказане (вимріяне) — здійсниться. На відміну від мене, часто сповненої сумнівів у тому, що це спрацює.

— Ну, то почнемо? Спочатку точно визначись із бажанням і напиши його ось на цьому аркуші. І час від часу поглядай на нього.

— А тобі його показувати треба? І взагалі, чи можна його комусь показувати?

— Як хочеш. Можеш показувати, можеш — ні. Головне, щоб ти щиро забажала того, про що зараз напишеш.

Після такого продуктивного спілкування я поверталася додому в гарному настрої. В моїй кишені лежав аркушик, на якому мною було виведено: «Хочу, щоб мені на голову звалилися п’ять тисяч доларів».

Чому п’ять тисяч? — запитаєте ви. Хтозна. Мені здалося, чи не все’дно, скільки написати? Адже таким грошам нізвідкіля було на мене падати. А сума в п’ять тисяч «зелених» узагалі була поза межами досягнення. Але, повірте, я абсолютно щиро цього хотіла.

Відчиняю двері своєї квартири і чую: в кімнаті розривається телефон. Чомусь серце почало шалено битися. Підскочила до телефону, схопила слухавку.

— Hello, dear! (Здрастуй, люба!)

— Oh, Michael! (О, Майкле!)

З розмови дізнаюся, що Майк прилітає через три дні! Щоб побачити мене — бо скучив. Він хоче допомогти мені з візою і паспортом, щоб у мене була можливість приїхати до нього в гості!