Тамара Крюкова - Чаклунка з останньої парти

почула, як відчинилися двері і до кабінету хтось увійшов. Дівчинка поспішно чкурнула за ліжко.

Горк відразу ж зауважив, що тут хтось побував, На столі стояв напівпорожній таріль з тістечками. Начальник лицарського Ордену покрутив головою на всі боки, витягнув шпагу з піхов і тихенько підкрався до спальні. Він рвучко відчинив двері. Його улюблений капелюх зник з болвана біля дзеркала. Краєчок тулії виглядав із-за гори подушок. Зловмисник ховався за ліжком.

— Виходь! — скомандував Горк.

Змовник виявився дівчинкою. У капелюсі з широкими крисами вона була дуже навіть гарненька.

— Хто ти? І як сюди потрапила? — запитав сторопілий Горк.

— Я принесла вам тістечка і задивилася на гобелени, — збрехала Липочка і з побоюванням покосилася на шпагу.

Горк посміхнувся і застромив зброю назад у піхви.

— Не бійся, я не б'юся з ласунками. Бачу, ти не відмовила собі в задоволенні пригоститися.

— Сподіваюся, ви пробачите мені мою маленьку слабкість, — скромно похнюпилася Липочка, непомітно посуваючись до виходу.

— І все ж таки, ти хто? — допитувався Горк.

— Я допомагаю на кухні.

— Ти посудомийка? Не сміши. Причепурити можна будь-кого, але ці ручки не знали важкої праці.

Начальник лицарського Ордену взяв Липочку за пальчики. І тут йому на щоку сів комар. Липочка, недовго думаючи, розмахнулася. Кімнату сповнив дзвінкий ляпас. Горк аж присів від такого неподобства.

— Та як ти смієш, маленька нахабо! Ще ніхто не давав ляпаса начальнику лицарського Ордену! — розлютився він і хотів був схопити дівчинку, але вона спритно пірнула йому під руку.

Капелюх упав з її голови, і Горк побачив вогненно-руду копицю волосся. Першої миті він отетерів. Лицар стояв і дивився, як руда незнайомка схопила на ходу торбинку й побігла до виходу. Аж коли вона була вже біля дверей, до нього повернулася здатність міркувати.

— Руда! Змова! Варта! — вигукнув він і кинувся навздогін.

Парадне обмундирування робило його важким і неповоротким. Він швидко зрозумів, що йому годі наздогнати вертляву втікачку. Вона мчала по анфіладі кімнат, тільки литками кресала, потім звернула в бічний коридор, а коли наспів Горк із стражниками, її вже і слід запав.

Липочка чула, як начальник лицарського Ордену віддавав розпорядження охороні. Дівчинка шмигнула за високі білі двері, перетнула кімнату, влетіла в інші двері і потрапила в цілковиту темряву.

Пахло лавандою. Липочка зрозуміла, що опинилася у вбиральні. Вона вже збиралася вийти, як до кімнати вбіг прищавий парубійко.

— Дайте мені спокій! Зрадники! Ледарі! Роззяви! Всіх покараю на смерть! Запроторю до в'язниці! — верескливо кричав він.

«Та це ж покої принца! Оце вскочила в халепу, — подумала Липочка. — Мабуть, Його Величність зчинить бучу ще більшу, ніж Горк». Залишалося затаїтися і сподіватися на удачу.

Час тягнувся повільно. Дракончик виспався і хотів на волю. Спочатку він висунув з торбинки мордочку, а потім поліз і сам.

— Тсс, сиди тихо, — ледве чутно прошепотіла Липочка і спробувала знову запхати його в торбинку, та де там!

Обуренню Якова Еммануїла Феліциуса не було меж. Він стерпів, коли його засунули в переноску, як поганого кота. Але навіть котам дають волю, а з ним поводилися як з якимось хом'яком. Самолюбство юного дракона було зачеплено. Він сердито засопів. З його ніздрів показався димок, а потім вирвався крихітний вогник, не більший за полум'я свічки. Цього виявилося досить, щоб одяг, який висів поруч, спалахнув.

Липочка почала гасити вогонь, намагаючись не наробити галасу, та все ж принц почув підозріле шарудіння в шафі. Хоробрість була властива Його Величності так само, як витонченість носорогу. Принц щосили закричав:

— На поміч! Хтось ховається в шафі!

Липочка зрозуміла, що більше їй тут робити нічого. Вона розчинила дверці гардероба. Перед очима принца з'явилася рудоволоса дівчинка. Вона тримала в руках його парадну мантію, в середині якої видніла величезна пропалена дірка.

Принц утратив мову, зате виявив неймовірну прудкість. Він щодуху кинувся з кімнати і, вигукуючи: «Варта! Вбивають! Змова!» — помчав геть.

Весь палац заворушився, як потривожений вулик. Перелякана Липочка зрозуміла, що їй не втекти. Залишалася єдина надія — Щоденник. Липочка схопила олівець і тремтячою рукою нашкрябала: «Хочу за мить опинитися там, де мене ніхто не шукатиме».

Вона затамувала подих, але дива не сталося. А тут ще дракончик, як на зло, вибрався з торбинки і, смішно перевалюючись на задніх лапах, почимчикував до портрета членів королівської сім'ї на повний зріст. Липочка кинулася ловити неслухняного вихованця, та де там! Він спритно ухилився. Дівчинка втратила рівновагу і з усього маху налетіла на картину. Не встигла вона й оком змигнути, як сталося щось незвичайне.

Картина посунулася вбік. Липочка за інерцією проскочила за неї, налетіла