Тамара Крюкова - Чаклунка з останньої парти

лобом на стіну, й осіла на підлогу. Дракончик ледве встиг протиснутися слідом за своєю хазяйкою, як портрет став на колишнє місце. Підлога повільно попливла донизу. Глава 10

Підйомник зупинився. Навколо панувала темрява, м'яка і тепла, як шерсть чорної кішки. Липочка не знала, радіти їй чи засмучуватись. Судячи з усього, вона попала в підземелля. Ясна річ, що тут її не шукатимуть. Кому спаде на думку, що вона з власної волі кинула себе в каземат. З бажанням знову вийшов конфуз. Розумна думка прийшла, як завжди, із запізненням. Аж тепер Липочка зрозуміла, що треба було побажати повернутися додому. Але що зроблено, те зроблено.

Раптом до дівчинки донеслося зловісне шарудіння. Так само як усі коти в сутінках здаються сірими, всі шарудіння в темряві перетворюються на зловісні. У голову відразу полізли страшні історії про примар, привидів і живих мерців.

— Я не боюся! — голосно, але не дуже впевнено сказала дівчинка.

На якийсь час усе стихло, але незабаром Липочка виразно почула, як хтось дріботить.

— Я майже не боюся, — тремтячим голосом повторила вона.

Раптом щось стукнуло майже поруч.

— А-а-а! — закричала Липочка, цього разу з усією щирістю виявивши свої почуття.

Вона відсахнулася і спиною налетіла на щось тверде. Пролунав гуркіт, і знову все стихло, а потім хтось легенько торкнув Липочку за щиколотку. Дівчинка підскочила як ужалена і заверещала так, що навіть у кажанів позакладало б вуха.

І тут біля ніг її спалахнув і відразу погас слабенький вогник. Короткої миті вистачило, щоб дівчинка розгледіла причину своїх страхів. Яків Еммануїл Феліциус із захватом чухав спинку об повалений канделябр.

— Так ось хто мене лякає! — з полегкістю видихнула Липочка.

Вона намацала рукою свічку і попросила:

— Феліциусе, допоможи мені запалити свічку.

Дракончик зневажливо пхикнув. Погодьтеся, для вогнедишного дракона виступати в ролі запальнички досить принизливо.

— У тебе знову пропав запал? Як недоречно, — засмутилася Липочка.

Яків Еммануїл Феліциус задумався. З одного боку, сповненому самоповаги драконові не личить запалювати свічки. Але з другого — доказати свою могутність було справою принципу. Та й сидіти у темряві йому набридло.

Ґнотик загорівся. При світлі свічки Липочка побачила, що підземелля зовсім не скидалося на в'язницю. Тут не було ні ґрат, ні ланцюгів, зате попід стінами стояли міцно збиті, куті залізом рундуки і прикрашені майстерним карбуванням скрині.

Дракончик спритно видерся на плече дівчинки і з цікавістю роздивлявся, крутячи головою на всі боки. Липочка підняла важке віко рундука, і очі їй полізли на лоба від здивування. Скриня була повнісінька золотих монет. Обтяжена недобрим передчуттям, дівчинка одним за одним відкрила всі скрині. В одних тьмяно виблискували коштовні перли, в інших — всіма барвами веселки вигравали самоцвіти.

Липочка не знала, що й думати. У кращому разі вона натрапила на скарб, у гіршому — забралася до королівської скарбниці. Сумніви розвіялися, коли дівчинка побачила постамент з державним прапором, на якому зазвичай зберігалися корона, скіпетр і жезл. Зараз він був порожній, тому що символи королівської влади забрали для церемонії коронації.

— Оце вже попаде, так попаде, — невесело промовила Липочка. — Викрала дракона — це раз, дала ляпаса начальнику лицарського Ордену — це два, пропалила парадну мантію короля — це три. І нарешті, залізла до королівської скарбниці. Мабуть, за стільки злочинів можуть і голову відтяти.

Липочка ще забула про запечений у тісті капець, який подали на святковий стіл замість кулеб'яки.

Дракончик стрибнув на постамент і став безцеремонно ходити перед державним стягом, час від часу попахкуючи димом.

— Е, ні! Не вистачало ще, аби ти підпалив королівський прапор, — сказала дівчинка і зсадила вихованця додолу. — Давай краще пошукаємо вихід. Інакше нам не минути лиха.

Липочка обшукала скарбницю вздовж і поперек, але не знайшла ні дверей, ні люків, ані бодай крихітної щілинки. Вона спробувала покликати на допомогу Щоденник Бажань і в черговий раз переконалася: що написано, того не змиєш. І тут їй стало по-справжньому страшно. Дівчинка із заздрістю поглянула на дракончика. Як і кожен малюк, він нічого не боявся і по-дитячому безтурботно качав по підлозі залізний обруч.

— Безвихідних ситуацій не буває,— аби підбадьорити себе, Липочка повторила вголос улюблену бабусину фразу і відразу зрозуміла, що треба робити.

Лише справжня чарівниця могла визволити її звідси. Недаремно кажуть, з досвідом погляди людини змінюються. Після всього, що трапилося, думка про те, щоб зустрітися з бабусею, здалася Липочці не жахливою, а навіть привабливою. Дівчинка примостилася долі і акуратно вивела: «Хай бабуся зараз же опиниться зі мною».

Цього разу Щоденник не став