Башлер Жан - Нарис загальної історії

жодної нерівності. Продукти збирання відповідають висловленим потребам, і це пропорційно вирівнює їх (чоловіки споживають у середньому більше жінок, а дорослі — більше дітей) і забезпечує їхнє негайне споживання. Продукти полювання ділять на рівні частки, оскільки мисливці мають рівні права при домовлянні. Нерівність багатства базується, отже, на двох умовах: появі не спожитих ресурсів, тобто заощадження, і нерівних прав тих, хто домовляються, при розподілі. Влада теж існує, але вона виявляється насамперед у способі керівництва, коли люди зацікавлені підкорятися тим, кого вважають обізнаними. Влада здійснюється виключно персонально: немає жодної різниці між функцією та тим, хто її виконує, а обізнаними є ті, кого такими вважають покірні. Це ж саме стосується й авторитету. Шанувальники захоплюються тими, ким можна захоплюватися з огляду на цілі людини. У цьому полягає вираження здатності людини до вдосконалення та стихійного прагнення мети, хоча воно й замкнене в суто особистих межах, коли захоплюються особою, яку вважають гідною особистого захоплення, а не роллю чи тим, хто її виконує.

Ця цілком ясна ситуація містить різні варіанти розвитку в потенційному стані. Заощадження можуть виникати, якщо вироблені ресурси споживають не одразу або якщо накопичуються хай навіть і скромні запаси. Розподіл може виявитися нерівним, якщо хтось із його учасників претендуватиме — законно чи ні — на більшу частку. Керівництво може захопити авторитет і/або силу. Можуть бути визначені й стати постійними владні позиції, а до них можуть бути прив’язані ролі, покликані забезпечувати компетентність, харизму, силу, і на ці ролі призначають осіб, яких добирають за їхню індивідуальну чи соціальну кваліфікацію, тобто таку, яка збігається з їхнім становищем у соціальній стратифікації та ієрархії. Звідси можна виявити кілька ймовірних ліній розвитку: багаті стають авторитетними й сильними; авторитетні збагачуються і стають сильними; сильні збагачуються і стають авторитетними. Добре поміркувавши, можна виділити одну лінію з трьох можливих. Результат нам відомий: багаті й авторитетні сильні особи, ієрократи й ті, хто від них залежить, як-от писці, солдати й жерці. Відома нам і вихідна точка. У ній ще не накопичене жодне багатство, але перехід до накопичення вимагає тільки можливості створювати запаси, хай навіть це будуть запаси жолудів чи копченого лосося: перехід між обома станами не потребує жодного стрибка. Авторитет є виключно особистим, але досить ідеологізувати стосунки, щоб перейти від особистого до інституційного: і тут так само не потрібен жоден стрибок. Силу в стаді втримують і контролюють індивіди, а в племені — сегменти: для того щоб успішно монополізувати силу та зберегти цю монополію, потрібен стрибок. Ми змушені, отже, висунути гіпотезу, що ймовірні еволюційні лінії рангуються в одну-єдину, послідовні етапи якої знаходяться під вивіскою багатства, потім авторитету, потім влади, а на фініші питання багатства й авторитету вирішує влада.

Уможливленням розкручування цієї еволюційної лінії є процеси, які ми вже розглядали раніше. Якщо брати їх у хронологічному порядку появи, ми дістанемо, можливо, не дуже чітку, але правильну історичну картину. Перехід до виробництва та його зростаюча інтенсифікація визначають чинники виробництва, які вже не надає безкоштовно природа. Отже, вони рідкісні, а значить, діляться, і діляться відповідно на нерівні частки. Немає потреби в будь-якій узурпації, щоб забезпечити нерівність часток. Оскільки чинники обмінюються, достатньо, аби один із учасників обміну міг запропонувати на крихту більше, щоб отримати більше і щоб ці «більше» можна було скласти разом. Із цього цілком механічно випливає вже за кілька поколінь соціальна стратифікація, здатна бути скріпленою печаткою ієрархізації. Етнографія виявила майже чисті випадки, що відповідають цьому процесові, у каліфорнійських індіанців, які накопичували жолуді, та в індіанців північно-західного узбережжя, які складували лососину, а також у меланезійських громадах, де багатство накопичувалося у вигляді свиней, а стратифікація базувалася на володінні ними.

Ідеологізація та ієрархізація племен і громад на пізнішому етапі ведуть до розподілу авторитету між родами та до їхньої ієрархізації. Критерієм розподілу виступає генеалогічне становище щодо спільного пращура та до першого покоління його дітей: нащадки старшого мають більшу вагу, ніж нащадки другого, і так далі. Достатньо дотримуватися розподілу залежно від порядку народження в кожному поколінні, щоб дійти до ієрархічних тонкощів, для обрахунку яких потрібно чимало вільного часу! Коли не всі мешканці вважаються такими, що походять від єдиного пращура, а розподіляються по окремих кланах і родах, ієрархія ставить один клан у ієрократичне становище, а інших відносить до функціональних виробників. Підневільними є зазвичай особи, що мають борги, або бранці, соціальною плямою для яких є те, що їх тримають за таких, які не належать до родової системи. Етнографія й тут пропонує дуже чисті приклади — в Африці й Полінезії. Вона дає змогу підтвердити, що спершу з’являється багатство, а за ним — ієрархізація. На атолах з їхніми обмеженими ресурсами ієрархізація відсутня або знаходиться в зародковому стані, проте вона розквітає на островах вулканічного походження з набагато вищим економічним потенціалом. Так, на Гаваях еволюція виявила всі свої достоїнства і завела трохи далі, ніж поріг останнього етапу.

На цій стадії саме ієрархізація визначає значною мірою стратифікацію. Частки рідкісних благ обумовлюються родовою позицією, бо вона дає чи не дає змоги посідати заздалегідь визначені владні позиції і встановлює складну схему обігу благ і послуг у формі повинності тих, хто стоїть нижче, щодо тих, хто стоїть вище. Безперечно, повинності призводять до контрповинності — обіг можна ототожнити, говорячи економічною мовою, з системою оподаткування, яка базується на обкладанні й результатом якої стають громадські витрати та перерозподіл, — але отримання повинності та її компенсація контрповинністю, можливо, анулюються з точки зору обліку, але не анулюються з точки зору соціального стану.

На останньому етапі політизація та автократизація царств та імперій уможливили стрибок, завдяки якому політична влада стала основним, якщо не виключним, джерелом і авторитету, і багатства. За таких умов стратифікація й ієрархізація прагнуть до злиття, оскільки мають спільну точку походження в особі політичної влади. Це — нормальне становище в традиційній історії та на великих культурних ареалах.

Релігійний чинник

Ситуацію, яка спостерігається на великих культурних ареалах, можна резюмувати в такий спосіб. Європейський ареал майже виключно християнський. Іслам домінує майже повністю в Передній Азії. Індія тотожна індуїзму. На китайському ареалі ситуація складніша, і її важче зрозуміти.