Володимир Діброва - Андріївський узвіз

гранчака і йде на кухню по закуску. В холодильнику у нього є лише яйця. Він питає у чоловіка, як саме той любить яйця. Перекрикуючи кран, він розповідає про обмін.

Він і його подруга мали по однокімнатній квартирі. Вони одружилися і почали шукати гарну двокімнатну. Знайшли непогану у центрі міста. А тоді він надибав цю, трьокімнатну. Єдиний її мінус — перший поверх. Але довелося поторгуватися.

Я їм кажу, кричить він з кухні, так, одна з наших квартир — хрущоба, зате інша — сталінська цегла. Так, це — п’ятий поверх без ліфта, зате ми даємо вам два туалета і дві ванни. А ви нам? Одна із ваших кімнат — прохідна. А це дуже великий мінус. Плюс ми вам даємо два балкона, а ви нам? А телефони? У нас їх два, у вас один. Якщо не ми, то хто буде враховувати такі базові зручності?

Квартирний обмін для друга дитинства — не первина. Він з’їздився, як вперше одружувався, тоді роз’їздився, коли розлучався. Від першого шлюбу у нього є діти, і від нової дружини — дворічний син. Зараз тесть з тещею повезли дочку з онуком на море, подалі від радіації. Так що друг дитинства вже місяць холостякує.

Чоловік також. Минулого тижня школа, в якій вчиться їхня дочка, повантажила дітей в автобуси і повезла їх у літній табір на березі південного лиману. Тепер чоловік з дружиною сидять по своїх кімнатах, а коли виходять на спільну територію, то мовчки туляться до стін, аби не торкнутися одне одного. Вчора дружина без попередження зібрала торбу й поїхала. Мабуть, до дочки. Шістнадцять років — дуже небезпечний вік. Вона у них вразлива. Домашні скандали не могли не вплинути на неї.

Кожна батьківська сварка починається зі спроби порозумітися. Тому що так далі не можна. Це нестерпно. Треба, нарешті, з’ясувати, що ми хочемо, й прийняти рішення. Кожна сварка кінчається лайкою й нищенням посуду. А між тим і тим, наввипередки линуть гарячі сповіді. Їхнім сусідам здається, що по той бік два сліпця ріжуться у підкидного дурня. Козирні слова, які час від часу прориваються крізь стіну, тонуть у хвилях конкуруючих собачих вальсів. Зате дочка чує все. І те, що відчуває дружина, дізнавшися про зраду чоловіка. І як почувається чоловік, коли дружина втратила до нього інтерес.

Тепер дочка знає, що у мами наближається клімакс, і що в неї через це депресія й відсутність статевого потягу. Тато жене маму до психіатра, збоченця і шарлатана. А до того він примусив її поставити пружинку, від чого у неї вже стільки років ерозія й огида до фізичної близкості. Ніякі процедури не допомагають їй. Вона п’є гормони, почала набирати вагу, зовсім втратила самоповагу. Але це не фізична, а чисто психологічна проблема. Бо чоловік спершу проїхався по ній катком, а тоді ще й зрадив.

Дочка також чує, що і в її батька були проблеми, хоча він — здоровий та активний чоловік. Жінчина байдужість почала руйнувати його. Іще трохи, і він би став імпотентом.

Не горлай!

Ти мене змушуєш!

А ти?! Що ти зробив зі мною?! Знайшов собі якусь…

Так! І завдяки їй я почуваюся чоловіком.

Я не винувата, плаче дружина. Це — природні вікові зміни. Крім того, сорок три відсотки жінок у віці від вісімнадцяти до п’ятидесяти…

А мені що…

… П’ятидесяти дев’яти років потерпають від якоїсь форми…

А я тут…

… Сексуального розладнання.

То що я маю з цим робити?

Дай мені спокій!

На!

В цьому місці, якщо батьки сповідаються на кухні, вони трощать посуд, а якщо в кімнаті, то меблі. В обох випадках гнів швидко міняється на розпач.

Ти колись, ридає дружина, писав пісні,… малював… Я і досі пам’ятаю назви усіх твоїх олійних фарб.

Зайве мусило відпасти, відбивається чоловік. Хочеш знайти воду — копай в одному місці.

І до чого ти докопався? Чого ти досягнув? Як людина?

Що значить, питає її чоловік, "як людина"? Чим ти виміряєш досягнення?

Тим, що ти мусиш…

Єдине, що я мушу, як людина, це жити й радіти!

Заради чого?

Що "заради чого"?

Заради чого жити?

Жити, щоб жити. Не колись, а зараз. Поки є бажання. Відчувати, як бігають соки, як пульсують сили. Хотіти й могти.

За чужий рахунок!?

Далі, як правило, розмова тоне в сльозах. Коли стогони і сякання вщухають, чути лише мамин монолог, який погойдується на в’язкій мілині. В ньому дружина зізнається, що вона завжди пишалася їхнім шлюбом. Думала, так буде вічно. Тепер усе втратило сенс. Чоловік пробив діру, через яку вийшов весь кисень і все тепло. Неможливо зігрітися. Це як жахливий сон. Вчитель викликає до дошки, а на тобі немає трусів. І як не натягуй сорочку, весь клас бачить і глузує з тебе. И тобі нема де заховатися.

Припиняй, каже їй чоловік. Годі жаліти себе. Це тобі треба було писати вірши.

Дочка скулилася на своєму