Володимир Діброва - Андріївський узвіз

Це вірно, але вітамінів о цій порі найбільше у городині. А її не можна.

Хто сказав?

Я вам кажу.

А наука каже: те, що над землею, заражено. Те, що сидить у землі, можна і треба їсти. Особливо буряки. В землю радіація ще не пішла.

Але ж піде!

Як піде, тоді доведеться всім їсти консерви.

У всіх списках перед ведуть мармелад, кисіль, яблучне варення (бо там пектини), протерта калина, червоне вино, чай зелений і мінеральна вода.

Воді з крану, нема віри. Купують ящиками мінералку, варять борщі на березовому соці, ходять з бідонами до струмків, джерел та артезіанських скважин.

А звідки ви знаєте, питає хтось, де і через що ця вода протікає?

Де б вона не протікала, кажуть йому, вона чиста.

А хто ж її очищає?

Земля!

А земля хіба чиста?

Що ж нам тепер — не пити воду? Вода — це основа основ. Це як доля. I в неволі людям дають воду. Без неї нема життя.

Чоловік не встигає осмислити цю думку. Твердиня бутербродного масла на його очах тріщить і розпадається. Згідно з законом природи. Усе, що не є вічним, має початок і кінець. Черга цього не бачить. А чоловік ніяк не може їх попередити, бо він тут зараз гість.

Зате я — при линві, тихо радіє він, і можу будь-коли…

Вантажник в синьому халаті затягає до бакалійного відділу ящик з духмяним німецьким милом. Продавщиця не встигає почепити на мило цінник, як чоловік займає чергу до найближчої каси. Він уявляє, як саме коханка відчиняє йому, тоді як вона кидається йому на шию й, нарешті, каже: я зараз.

Він каже: я з тобою.

Він несе її до ванни, відкручує воду, але перечіпляється об її ногу і як є, в костюмі, з обгорткою від мила в зубах, хлюпається у ванну. Жінка заходиться сміхом, тоді лякається й перевіряє, чи все в нього ціле. Він перевіряє її. Поверховий огляд засвідчує: все на місці, все функціонує. Але їм цього замало. Він перемикає воду на душ і, озброївшись мильним бруском, повзе в бік мети. Вона робить те саме. Дуже повільно. Їм немає де поспішати. Вони добре вивчили цей маршрут, але кожного разу, опинившися на ньому, відкривають для себе якісь потаєнні, натоптані скарбами схованки. А скільки тут ще такого, про що вони й не підозрюють!

Кого я бачу?!

Друг дитинства по дорозі на вихід таранить покупців і спотикається об чоловіка. Чоловік його впізнає і висловлює м’яке здивування. Друг дитинства уриває його і запрошує на свою нову квартиру. Це зовсім поруч.

Чоловік вагається, каже, що він мусить задзвонити в одне місце.

Друг дитинства каже: від мене задзвониш.

Лівою рукою він впивається чоловікові в плече, а правою тузить на всі боки портфелем, в якому дзеленчать пляшки. Треновані гастрономні маси, не міняючи виразу обличчя, ухиляються. Всі ці обличчя здаються чоловікові знайомими. Як знімки з фотоальбома. З кожним із цих людей він міг десь перетинатися, інші могли бути тлом, на якому розігрувалися епізоди з його біографії. Він не сумнівається: варто йому зосередитися, позбирати всі знімки, виструнчити їх у певній послідовності, і з того вийде епічний твір. Поема про його життя й пригоди.

Але замість зробити це, чоловік бреде за другом дитинства. Останнє фото, яке він помічає вже на виході, зображає співробітника органів, який впродовж десяти років псував йому нерви. Співробітник удає, ніби не бачить чоловіка. Він ховає очі і квапиться влитися в чергу. Мабуть, він прийшов сюди збирати громадську думку. Або він зі свого кабінету унюхав, що в гастроном завезли масло. їм на роботі зменшили пайки, і він тепер під час перерви обходить всі місцеві торгівельні точки.

Чоловік киває співробітнику органів, але той не реагує. А скільки крові цей клоп з нього висмоктав! От кого варто розмазати носаком по смердючій підлозі. І кращої нагоди для помсти не буває. Чоловік стискає кулак, але пальці рухаються дуже повільно. Коли його рука додрейфує до того місця, де зараз стоїть співробітник органів, той уже відстоїть чергу до каси, чергу в молочний відділ, візьме масло й повернеться в своє кубло.

Може, простіше виявити свою громадянську позицію, плюнувши в його мармизу? Але, поки плювок долетить до мішені, співробітник органів, дослужившися до підполковника, вийде на пенсію. На дачі він собі поставить баньку, затягне туди самогонний апарат і буде з двома сусідами, майором і головою їхнього правління, лаяти владу, яка повернулася задом до тих, хто усе життя їй служив.

Чоловік заковтує слину, знаходить на вулиці вільний автомат і набирає номер. Ніхто не знімає трубку.

Скажи, клас!

Друг дитинства не приховує захвату від квартири, яку він щойно виміняв. Він показує чоловікові всі три кімнати, туалет, кухню та кладовки. Кроки відлунюють від голих стін і лискучого паркета. Меблі — велике ліжко і стілець — є тільки в одній із кімнат.

Сідай! Друг дитинства вказує на ліжко, бо стілець, що стоїть поруч, завалений його білизною. Він дістає пляшку горілки, два