Володимир Діброва - Андріївський узвіз

диванчику й чекає, що батьки ось-ось почнуть розлучатися. Але вони зупиняються за крик до цього. Ніхто з них не хоче різких змін. Так, треба все міняти, але не зараз. Хай спершу розвіється радіація.

Дочка, погрожує дружина, буде на моєму боці. Я їй про все розповім.

Валяй, відмахується чоловік. Вона вже доросла. Вона мене зрозуміє.

Побачимо!

Вона пішла в мене.

Тільки зовні. Зате в неї мій характер.

Дочка вискакує на кухню. У неї тягне внизу живота, і біль віддає в поперек. Місячні ніяк не починаються. Все її дратує, посеред ночі її огортає панічний страх.

Чоловік просить дочку почекати в кімнаті.

Вона каже, що з таким егоїстом їй нема про що розмовляти.

Егоїст чи альтруїст, але я твій батько.

Мені не потрібен такий батько!

Дружина тягнеться, щоб її обняти.

А ти, сахається дочка, повна розмазня! Прожила не своє життя. Я не хочу такої матері!

Хочеш — не хочеш, їй кажуть, а що ти з цим поробиш?

Я, захлинається дочка, я… їй треба, поки не було наказу заткнутися, викласти те, що визріло в її голівці, весь план подальшого життя. Там все розписано. И що вона буде робити у двадцять, тоді в тридцять років, і яких висот сягне на свій сороковник. Мета її арифметики — витравити з себе залишки ганебних родових рис. І це тільки план-мінімум. План-максимум — довести світові свою унікальність. Вона не збирається дозволяти, щоб їх хтось нав’язував правила гри. Вона вивчає відповідну літературу і вже вміє виділяти з плину життя "мертві зони", вираховувати цикли пульсації сили, координати смуги невдач, криву злетів і падінь. Лише за останній місяць її життєвий потенціал зріс на двадцять три відсотки. Одружуватися вона не збирається. І, на відміну від батьків, спочатку вирветься, а тоді й реалізує себе.

Ну і де ж ти вирвешся?

Це вже не ваше діло! Ваш шлюб — пастка. Визнайте це!

Якби не цей шлюб, кажуть їй, то і тебе не було б!

Я була б! Не від вас, так від інших батьків.

Але це була б не ти, а зовсім інша людина.

Ні!

Що "ні"?

Не може бути, щоб мене зовсім не було. Для чого тоді це все?

Після того, як дочка поїхала в табір квартира перетворилася на ізолятор. Зате припинилися й сварки. Невже весь цей ґвалт був заради дочки? Щоб вона почула й підтримала когось із них?

Ну, давай! До дна!

Друг дитинства — гінеколог, але горілку він п’є, як сантехнік. Звільняє легені від повітря, вливає у розчахнутий отвір всі двісті грамів, не кривлячись, заковтує пайку і потужним видихом прочищає трубу. На додачу до роботи в відомчій поліклініці він має велику практику на стороні. Він — відомий у певних колах фахівець із жіночих хвороб. Його коронна приповідка: про жінок я знаю все. Його батько — партійно-медичний діяч і великий начальник, із тих, що їздять з міністрами на полювання. А, настрілявшися, відпочивають у баньці, з басейном і прислугою.

Ну й де ти і що ти зараз?

Чоловік відповідає, що він зараз там, де і був, в університеті. У лютому цього року він став завкафедрою. Ця посада дісталася йому нелегко. Його головний конкурент — чорнорота доцентша, протеже декана — стучала на нього де могла і навіть бігала в ректорат. Як член парткому била на гвалт, щоб усі знали, що чоловік дозволяє собі різні висловлення, несумісні з високим званням члена нашої партії. Він це робить і при студентах, і серед викладачів. У неї все записано.

Яке ви маєте право очолювати колектив, запитала вона колись його при свідках, якщо у вас подібна сутність всередині?

Звідки, спитав він її тоді, ви знаєте, яка у мене сутність? У вас там що, рентген?

Мені, відказала вона йому, не потрібні рентгени. Я по очах бачу.

Ну й що ж ви бачите?

Що ви — глибоко не наша людина.

А я, сказав він їй, по ваших очах бачу, що ви — блядь!

Загальний регіт примусив доцентшу вибігти з кафедри в коридор. Звичайно, чоловік ризикував. Але про цю розмову одразу ж донесли ректору, і той зробив чоловіка завідувачем. Тому що чоловік є стовпом надійності. Його щоосені посилають наглядати за тим, як студенти збирають залишки врожаю. Він чергує в гуртожитках мало не на всі червоні свята, зокрема, тричі — на Новий рік. Він виконує всі партійні доручення. Відповідає за факультетську стінівку. Він — порядний, інтелігентний. I він — не стукач. Його поважають колеги і люблять студенти, особливо дівчата. Він без відриву від виробництва захистив дисертацію, є співавтором двох методичних розробок, а одну з його статей надрукував столичний журнал.

В жовтні минулого року перший курс їхнього факультету відправляють у кримський колгосп на помідори. Чоловіка призначають керівником. Під ним — сто студентів і п’ятеро викладачів. Що б зробив на його