Джейн Остін - Емма

class="p1">— Цей шлюб неодмінно буде до вподоби твоїм друзям — незалежно від того, хто вони і яке становище займають, — аби тільки у них вистачало здорового глузду; пристосовувати ж свою поведінку до бевзів ми не збираємось. Якщо їх турбуватиме, аби ти вийшла заміж щасливо, то ось вам чоловік, чий приязний характер є цьому безперечною гарантією; якщо вони бажають, аби ти, вийшовши заміж, лишилася в тій самій місцевості і в тому самому колі знайомих, то збудеться і це; коли ж єдиною їхньою метою є, аби ти вийшла заміж вдало в загальноприйнятому розумінні, то ось вам і чималенький статок, і міцне та респектабельне становище в суспільстві — таке підвищення твого соціального статусу їх неодмінно задовольнить.

— Так, істинна правда. Ви так гарно говорите; слухати вас — одна насолода. Ви розумієте геть усе. І ви, і містер Елтон такі розумні. А ця шарада! Навіть коли б я цілий рік готувалася, все одно не змогла б написати нічого такого.

— Гадаю, що по тому, як він учора відмагався, можна було здогадатися, що він збирається випробувати свої здібності.

— А мені здається, що ця шарада є безперечно найкращою з усіх тих, котрі я читала.

— Я теж ніколи не читала шаради доречнішої, це точно.

— До того ж ми ще не записували таких довгих загадок, як ця.

— Я не вважаю довжину чимось таким, що підвищує її цінність. Прийнято вважати, що такі речі тим кращі, чим вони коротші.

Гаррієт же буквально зациклилася на рядках шаради. В її голові народжувалися щонайсприятливіші порівняння.

Її щоки вкрив яскравий рум'янець, і незабаром вона заявила:

— Одна справа — мати добрий розум у звичайному розумінні, як усі; і коли є що сказати — то сісти і написати листа, коротко висловивши в ньому те, що маєш висловити; інша ж справа — складати от такі вірші та шаради.

Еммі гріх було бажати більш натхненного заперечення прози містера Мартіна.

— Такі милі й ніжні рядки! — вела своє Гаррієт. — Особливо два останні! Але як же я зможу повернути йому цей аркуш або сказати, що я розгадала шараду? Міс Вудхаус, скажіть, будь ласка, як нам тут вчинити?

— Залиш це мені. Ти ж не роби нічого. Смію гадати, що сьогодні ввечері він буде тут. Я поверну йому загадку, ми поговоримо про те і се, не згадуючи про тебе. Ти сама вибереш час, коли твої лагідні очі засяють радістю. Довірся мені та роби так, як я раджу.

— Ах, міс Вудхаус, як жаль, що мені не можна записати цю прекрасну шараду до свого альбома! Вона була б найкращою, я точно знаю.

— Ти можеш вилучити останні два рядки і сміливо переписати решту, ніхто тобі й слова не скаже.

— Ой! Та ці ж два рядки…

– Є найкращими з усіх. Безперечно, але — чисто для приватної насолоди; от і насолоджуйся ними наодинці. Від того, що ти їх пропустиш, нічого з ними не станеться. Двовірш залишиться двовіршем, зміст його також не зміниться. Але коли його вилучити, то спрямованість на конкретну особу зникне повністю, і залишиться гарненька галантна шарада, придатна для будь-якої збірки. Повір мені, йому не сподобається, коли проігнорують його палкі почуття, а ще більше — його шараду. Поета, що кохає, слід заохочувати або в обох сферах відразу, або в жодній. Дай-но мені альбом, і я запишу її так, що вона не буде асоціюватися з тобою.

Гаррієт мовчки погодилася, хоча її розум ніяк не міг розділити ці дві частини, і вона не почувалася певною — чи не занотовує її подруга зізнання в коханні. Шарада видавалася надбанням занадто цінним, аби навіть незначною мірою бути виставленою напоказ.

— Ця книга ніколи не покине моїх рук, — мовила вона.

– І прекрасно, — відповіла Емма, — бажання цілком природне; і чим довше воно триватиме, тим більшою втіхою це буде для мене. Та ось іде мій тато: ти не проти, щоб я прочитала шараду йому? Це зробить йому таку приємність! Йому подобаються такі речі, а особливо ті, в яких робиться комплімент жінці. До всіх нас він ставиться з почуттям щонайніжнішої галантності! Ти просто мусиш дозволити зачитати йому цю шараду.

На обличчі Гаррієт не відбилося особливого ентузіазму.

— Моя люба Гаррієт, тобі не слід так перейматися цією шарадою. Зациклившись на ній і зробивши поспішні висновки чи вбачивши в ній більше, ніж сказано, або навіть абсолютно все, що тобі хотілося б, ти можеш неналежним чином видати свої почуття і потрапити у смішне становище. Не треба надавати надмірного значення такому невеличкому вияву захоплення. Якби він бажав таємності, то не залишив би цей аркуш, коли я була поруч; навпаки — він навіть підсунув його до мене, а не до тебе. Не треба так серйозно ставитися до цього випадку. Містер Елтон і так має достатньо стимулів, аби продовжувати висловлювати свої почуття і втілювати свої наміри, отже, для його заохочення нам зовсім не потрібно зітхати й проливати сльози замилування над цією шарадою.

— Ой, ні-ні — сподіваюсь, що я не потраплю з нею у смішне становище. Чиніть на власний розсуд.

Увійшов містер Вудхаус і дуже швидко знову повернув розмову до цієї теми неодноразовим повторенням свого звичного запитання:

— Ну що, мої любі, як ваші успіхи з альбомом? Записали що-небудь новеньке?

— Авжеж, татусю, ми дещо маємо, дещо зовсім свіже, і можемо тобі це прочитати. Сьогодні вранці на столі було знайдено аркуш (ми подумали — мабуть, якась фея загубила), із прегарною шарадою, котру ми щойно переписали.

Вона прочитала йому вірша так, як він завжди любив — повільно і виразно, декілька разів підряд, з поясненням кожної частини по мірі її прочитання. Як Емма і передбачала, він отримав надзвичайне задоволення, особливо від слів на адресу дами.

— Дуже влучно сказано. Істинна правда. «Ув очах томливих». Моя люба, ця шарада така мила й гарна, що мені неважко здогадатися, яка фея її згубила. Окрім тебе, Еммо, ніхто не здатен так добре написати.

Емма тільки кивнула головою і всміхнулася. Містер Вудхаус трохи подумав і додав, ніжно зітхнувши:

— Зовсім неважко помітити, в кого ти вдалася! Твоя люба матінка була такою тямущою в усіх цих речах! Мені б її пам'ять! А я — так нічого не пам'ятаю, навіть оту загадку, про яку вам говорив. Можу лише пригадати першу її строфу, але ж їх там декілька!

Кітті — красунечку крижану —

В пристрасті бачу, жалкую досі,

Слугу, ошуканець, на поміч гукну,

Прихід його думку тягне одну:

А чи не