Богдан Вікторович Коломійчук - Небо над Віднем

здивовано глянули на консула, а той відповів, як їм здалося, дещо зверхньою посмішкою.

Невдовзі стемніло, і серби розвели під руїнами вогонь. Наближалась північ. Ніколаєв дістав з машини валізу і вдягнув рукавиці. Схоже, він був упевнений в пунктуальності капітана дирижабля, тому очікував появи корабля рівно о півночі, час від часу поглядаючи при цьому на годинник.

— Не забудьте про другу частину нашої угоди, пане Чемере, — нагадав він Габору, — мої сербські друзі повинні дістатись Лемберга.

Той відповів, що не забув. Консул знову звів очі до темно-зоряного неба, очікуючи, що от-от там з'являться вогні дирижабля. Втім, північ настала, а вогнів усе не було. Таким самим незворушним нічне карпатське небо залишалось і о першій годині, і о другій. Від доброго настрою росіянина не залишилось і сліду. Врешті, він понуро сів біля вогнища поруч із сербами. Надія на те, що дирижабль з'явиться цієї ночі потроху зникала, доки не зникла остаточно, щойно над Карпатами зійшло сонце.

— Якого дідька, якого дідька, — бурмотів Ніколаєв, — чому не з'явився дирижабль?..

— Можливо, їх щось затримало, — обережно припустив Лайош.

— Або ваш друг невірно визначив координати, — різко обрубав той.

— Пане Ніколаєв, що завгодно могло трапитись в дорозі... — розпачливо сказав науковець, — думаю, корабель затримався і з'явиться вдень.

— Цей дирижабль курсує тільки вночі, — з ненавистю сказав росіянин, — якщо він затримався, то мусимо чекати наступної ночі.

Сказавши це, він вклався спати на задньому сидінні «Адлера». Габор і Лайош спробували прогулятися поміж руїн, але одразу ж запримітили, що серби пильно за ними стежать. Довелося відмовитись від цієї думки, щоб не викликати зайву підозру.

— Треба тікати звідси, — тихо сказав Лайош, — і плювати я хотів на винагороду...

— Не поспішайте, — відповів йому Габор, — втеча може не вдатися, і ми тільки погіршимо своє становище. Ці серби затяті і не зупиняться навіть перед убивством.

— Господи, — проскиглив науковець, — я ж казав, що не варто було зв'язуватися з цим Дмітровим.

Габор промовчав. Вони повернулись до свого автомобіля, де в наплічнику зберігалась нехитра дорожня їжа. Попри не надто приємні обставини, їсти все ж хотілося.

— Як гадаєте, цей дирижабль з'явиться? — розжовуючи бутерброд, запитав Лайош.

— Думаю, з'явиться, — вирішив заспокоїти його Габор, — найпевніше, він затримався через вітер. Або ж виникли інші обставини... А оскільки пересуваються вони тільки вночі, то й зависли де-небудь, чекаючи сутінків, щоб вирушити знову.

— Добре, якщо так...

Вечір надходив повільно і нервово. Сонце ніяк не могло втиснутись за горизонт, і хотілось запхнути його туди силоміць. Коли врешті стемніло, консул знову витріщився в небо, як минулого разу. Збоку могло здатися, що він, пригадуючи гімназійну науку, намагається сполучити зорі уявними лініями, щоб вгадати серед них відомі сузір'я. Проте всі навколо знали, що Ніколаєв зараз плювати хотів на астрономію... Він все вдивлявся в темний небесний купол, очікуючи звідти спасіння від австро-угорських військових законів і опускав голову тільки тоді, коли стерпала шия.

Знову настала північ, і знову небо залишилось діамантово-порожнім, насмішкувато підморгуючи тим, хто внизу, крупними зірками. Ніколаєв багатозначно звів палець догори, вказавши ним на Велику Ведмедицю.

Габор затамував подих. Він приготувався доводити, що координати визначено правильно і якщо цей росіянин при своєму глузді, то його вдасться переконати, але раптом сталося дещо непередбачуване: Лайош зірвався з місця і кинувся навтьоки. Один із сербів, не вагаючись, вистрілив йому вслід, і бідолаха, вскинувши руки догори, впав на землю.

Габора охопила лють. Серби були просто перед ним. І коли він сам, вихопивши револьвера, двічі натиснув на гачок, обидва вони впали замертво так само, як і Лайош. Пам'ятаючи, що ліворуч від нього все ще залишались Ніколаєв та Дмітров, в яких, без сумніву, також була зброя, чоловік щодуху кинувся за «Адлер», яким керував позавчора. Як виявилось, досить вчасно: кілька куль просвистіли в нього над головою, а одна навіть обсмалила волосся. Все сталося зовсім не так, як він запланував, крім того, було до сліз шкода Лайоша, втім зараз лишалося тільки до крові кусати губи і відстрілюватись.

Росіяни ховались за іншим «Адлером». Чудові автомобілі за кілька хвилин вже були добряче понищені, однак з одного і з іншого боку продовжували безжально перезаряджати зброю.

Якоїсь миті все трохи стихло. Чому Ніколаєв і Дмітров перестали стріляти, Габор не знав, але сам вирішив ретельніше прицілитись. Видихнувши, угорець зробив постріл, і автомобіль навпроти спалахнув яскравим полум'ям. Куля пробила бак з пальним. Не тямлячись від радощів, Габор вийшов зі свого сховку і, все ще тримаючи зброю напоготові, підійшов ближче до вогненного «Адлера». Як виявилось, це було його помилкою...

Хтось ухопив його з-заду за шию і повалив на землю. Тільки тепер Габор звів очі догори, побачивши там освітленого ліхтарями дирижабля. По мотузковій драбині, що тягнулася з його борту, спритно ліз Ніколаєв, дочекавшись нарешті свого спасіння. Угорець зібрався з силами і востаннє вистрілив йому вслід. Звісно, з такого положення, влучити в консула він не зміг. Тільки корабель почав набирати висоту. Видно, капітан побоювався, що наступна куля може влучити в корпус. Втім, Габор більше не стріляв. Він сердито звільнився від рук Дмітрова, який тримав його вже не так сильно, відколи шеф опинився в небі, і звівся на ноги. Росіянин залишився на землі, не наважуючись встати. Габор звів на нього револьвер.

— Діамант, — проскиглив той, перехрестившись по-православному.

— Що «діамант»? — перепитав Габор.

— Нагорода, яку обіцяв консул. Камінь в мене в кишені, — розпачливо пояснив Дмітров.

— Падлюко, гадаєш, він замінить мені друга? — чоловік з болем глянув убік мертвого Лайоша.

— Ні, звісно, пробачте... Тоді я його викину...

— Я тобі «викину»! Давай сюди!

Росіянин дістав з кишені й обережно простягнув йому коштовність.

— Не збирався я тебе вбивати, — мовив Габор, — ти потрібен.

— Кому? — запитав той, зводячись, нарешті, на ноги.

— Побачиш.

— Ви з імперської контррозвідки?

— Ні, з товариства орнітологів, — єхидно відповів Габор.

Дмітров болісно взявся за голову. Це ж треба! Для такої справи найняти агента Evidenzbiiro.

— Дай сюди руки, — наказав Габор, дістаючи з-за поясу кайданки.

Росіянин слухняно простягнув йому обидві кисті. Втім той, подумавши, використав тільки одну, пристебнувши його до сидіння наскрізь прошитого кулями «Адлера», за яким ховався ще кілька хвилин тому.

Підібравши з землі його пістолет, Габор наблизився спершу до вбитого Лайоша,