Владислав Дніпровський - Як я провів літо, Владислав Дніпровський

— Щось мені здається, що цей кадр щойно заробив на нас якісь гроші, — ошелешено пробурмотіла Оксана, коли офіціантка пішла. 

— Ага. Очевидно, має замовлення на тих тварюк. Нічого не зробив, а заробив. Легкі гроші, тому й побіг такий радісний, — я відсьорбнув борщу. Смак був дивний, але дуже смачний. Я придивився до тарілки — судячи з усього, приготовано за старовинним рецептом на буряковому квасі. — Який чудовий борщ! І подача яка — і сметанка, і пампушки з часничком. 

— Це все, що тебе зараз цікавить? — насупилася дівчина. — Що ти з артефактами будеш робити? 

— Амулет поки нехай полежить. У місті з нього більше шкоди, ніж користі. А ось якщо ховатися десь у горах у курені, то така штука може знадобитися, — я махав ложкою, наче востаннє, такого борщу я ще ніколи не куштував. Страва богів, не менше. — А з перснем треба спочатку потренуватися. Але, як би там не було, я задоволений. Дізнався все, що хотів. Ще й поїв. Боже, яке пиво! 

— Тільки й можеш, що черево набивати, — сказала Оксана, скептично зазираючи в тарілку.

Мить потому настала тиша, яку порушував лише лютий стукіт ложки дівчини. Вона мовчки черпала з такою швидкістю, що я злякався, як би не вдавилася.

— Дійсно. Непогано, — сито відкинулася на стільці дівчина.

— Треба йти. Перстень сам себе не перевірить, — усміхнувся я й підійшов до стійки розрахуватися.

На диво, хоч було й недешево, у деяких ресторанах і клубах я бачив ціни й вищі. Тож грошей було не шкода. Воно того варте.

— Приходьте ще, — посміхнувся велетень. — Малюк Вася завжди радий новим обличчям.

— Прийдемо. Обов’язково, — щиро пообіцяв я, виходячи за двері.