Ірен Кларк - Гра без правил, Ірен Кларк

— Макс не ідеальний, але він не настільки дурний, щоб кидати Стаса.

Марат дивився на мене вичікувально.

— І чому ти так впевнена?

Я знизала плечима.

— Бо якщо б він злив угоду, то або вже тікав би за кордон, або лежав би десь із кулею в голові. А оскільки він досі живий і, підозрюю, сам не в захваті від того, що сталося, то значить, хтось використав його в темну.

—Але ж він і так втік…

—Це не тому що вкрав товар, тут щось інше. Я добре знаю Макса.

Марат промовчав.

— І що ти пропонуєш?

— Для початку зрозуміти, хто ще знав про зміну маршруту.

Марат кивнув.

— Це ми вже зробили. У колі знали лише найближчі люди Стаса.

— І люди Макса, які займалися перевезенням, — нагадала я.

— Саме так.

Я подумала.

— Що було в тих вантажівках?

— Ти ж розумієш, що я тобі цього не скажу.

Я закотила очі.

— Та мені байдуже, яким товаром ви там промишляєте. Але якщо його поцупили, значить, хтось або дуже хотів його перепродати, або просто хотів насолити Стасу.

Марат криво всміхнувся.

— І що ж ти пропонуєш, детективко?

Я підперла підборіддя рукою.

— Переглянути всі записи з камер ще раз. І… дати мені пару годин, щоб я підняла свої джерела.

— Ти впевнена, що вони тобі щось скажуть?

— Якщо знати, як і кого питати.

Марат якусь мить просто дивився на мене. Потім зітхнув і кивнув.

— Гаразд. Подивимося, що з цього вийде.

— Вийде, — я всміхнулася.

Я не була впевнена, чи він мені вірить. Але я точно знала: якщо я хочу вибратись з цього лайна живою — мені доведеться попітніти