Rada Lia - Це сталося в Парижі, Rada Lia

Розділ 11

Кілька годин, проведених у компанії Марії та пляшки вина не минули безслідно. Соломія розслабилася. Відкинулася на спинку дивану. Дівчина зрозуміла, що обожнює цю жінку, Даню і сам маєток — і хоче провести тут усе своє життя. Вона міцно обійняла свою нову подругу й поринула у солодкий сон. Аж поки не відчула, що хтось штурхає її у плече.

— Дві алкоголічки, — почула вона глузливий голос Дані. — Пішли відведу вас до будинку.

— Ти як з сестрою розмовляєш, — погрозила йому пальцем Марія. — Я старша за тебе на п'ятнадцять років.

— А поводишся, наче молодша на п'ятнадцять, — зітхнув чоловік.

Він обхопив двох жінок під руки й повів у дім. На зустріч йому вийшов Жан, тож Данило з радістю передав йому Марію й, піднявши Солю на руки, попрямував до своєї кімнати.

— Куди ти мене несеш? — прошепотіла дівчина. — Я спати з тобою не буду. Хочу… у свою кімнату.

— Туди де зараз той бабуїн я тебе нізащо не пущу. А до п'яних дівчат я не чіпляюся, не бійся, — сказав і поглянув на Солю. Проте та вже спала в нього на плечі й тихо посапувала. Данило зайшов до кімнати. Поклав дівчину на ліжко. На мить задивився на її спокійне і беззахисне обличчя. Прибрав з лоба волосся. Вкрив ковдрою. Дістав з шафи постільну білизну й постелив собі на підлозі. Вимкнув світло.

 

Вранці Соля прокинулася від того, що їй в обличчя світило сонце. Вона відкрила очі й потягнулася. Дівчина побачила, що біля вікна спав Даня, укрившись ковдрою. Соломія відчула легкі докори сумління, що йому довелося провести ніч на підлозі. Адже у ліжку було повно місця й він міг би лягти поруч. Потім вона згадала вчорашній вечір й почервоніла. Тихенько вийшла з кімнати. Вона мала поговорити з Тимофієм до того, як він поїде й розставити всі крапки у їхній історії: “Хай там що, — подумала вона. — А ми десять років провели разом. Треба розійтися по-людськи”.

Вона постукала у двері своєї кімнати. Проте їй ніхто не відповів. Соломія зайшла. Тимофія не було. Було чутно, як вода ллється з крана, тож чоловік приймав душ. Соля вирішила почекати на нього. Вона присіла на краєчок ліжка. Поруч лежала порожня валіза. Речі валялися навколо, немов після бурі. Окремо лежали малюнки зі свинкою Грінді. Кілька листків були порвані навпіл. Дівчина насупилася. Вона стиснула кулаки, намагаючись заспокоїтися: “Йому просто боляче, — подумала вона. — Я намалюю нові”.

Раптом телефон, який лежав на тумбочці, завібрував. Соля повернула голову й автоматично потягнулася до нього. На екрані висвітилося “Сонечко…”. 

— В сенсі? — здивувалася. — Вона машинально відкрила повідомлення — і охнула.

“Я весь час думаю про тебе. Так добре мені ні з ким не було. Приїзди — повторимо”.

— Якого хріна ти читаєш мої повідомлення, Солю? — вигукнув Тимофій. Вона не помітила як чоловік вийшов з ванної кімнати. Він вирвав телефон з рук дівчини й загрозливо насунувся на неї.

— І ти смієш мені це казати? Ти мене зрадив і влаштував тут скандал, наче був ідеальним хлопцем, а я знайшла собі іншого.

— Бо таки знайшла, — очі Тимофія налилися кров'ю. — Я годував тебе чотири роки, збирався з тобою одружитися, а ти поїхала в Париж й стрибнула у ліжко до першого зустрічного.

— Та що ти кажеш? — Соломія перейшла на крик. — Щоб ти знав між мною і Данею нічого не було, в той час, як ти комусь там робив дуже добре. А я хотіла. Зрозумів?  І хочу. Коли ти поїдеш, в нас з Данею буде. Багато сексу.

Тимофій побагровів. Він стиснув руки в кулаки. Дівчина мимоволі зіщулилася й закрила обличчя руками. Раптом вона почула якийсь шум навколо. Соломія обережно поглянула й охнула. Данило разом з Жаном тримали за руки Тимофія:

— Відпустіть мене, — гарчав він. — Я зараз морду розмалюю цій шльондрі. 

— Тільки пальцем її торкнися, — прошипів Данило. — Я тобі самому розмалюю і не тільки її. 

— Обручку поверни, сука.

— Та подавися, — Соломія зняла з пальця обручку й кинула в обличчя Тимофію. — Подаруй це наступній дурепі, яка буде терпіти тебе.

Чоловік хотів кинутися в її сторону, однак глянув на Даню з Жаном й передумав.

— Відпустіть, я сам піду.

Чоловіки перестали його тримати. Однак насторожено очікували, що він знову кинеться битися. Тимофій підібрав обручку з підлоги й поклав її у кишеню. Витягнув з шафи дорожню сумку. Почав збирати речі. У кімнаті панувала відносна тиша. Всі мовчки стояли й напружено чекали, що буде далі. Він же обсмикнув свого светра, зневажливо поглянув у бік Солі й, піднявши сумку, вийшов з кімнати. 

Дівчина полегшено видихнула. Вона присіла на ліжко й поглянула на Даню:

— Що ти чув з нашої розмови?

— Майже нічого, — байдуже промовив Данило. — Я забіг в останню мить, коли він хотів тебе скривдити.

Соля полегшено зітхнула, поглянула на Даню. Жана в кімнаті вже не було. Чоловік ввічливо зник, щоб не заважати їм розмовляти.

— То наш тиждень в Парижі продовжується? — посміхнувся Даня.

— Мабуть, не лише тиждень, — Соломія насторожено поглянула на чоловіка. 

— Ой ні, — Данило театрально схопився за голову. — Так багато сексу я можу не витримати!

— Ти ж казав, що нічого не чув, — щоки Соломії почервоніли, як стиглі помідори. Вона закрила обличчя руками. Тим часом Данило згріб її в обійми, цілуючи в маківку і сміючись.

— Добре, що цей придурок поїхав.

— Скоро я також муситиму повертатися в Україну. Він, мабуть, викине всі мої речі на смітник.

— Не муситимеш, — Данило міцніше стиснув Солю в обіймах й знову поцілував у волосся. — А речі я тобі нові куплю. Ще кращі, ніж були.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍