Роман Олійник (Argonayt) - Злопам’ятна Абатиса, Роман Олійник (Argonayt)

– І що ж ви з такими робите? – здивувався Мігель.

– Ми їх розселяємо по різних світах і наглядаємо, щоб вони ніде більше не лиходіяли. Звісно все це робиться за їхньою згодою та побажанням. Повірте Всесвіт безмежний і у ньому  завжди знайдеться місце і для русалки з гномом, і для троля з ельфом, і навіть вампіра з вовкулаком.

– Напевне робити таку благодійну справу безкорисно? – в’їдливо зауважив мій побратим.

– Звісно ні. Взамін ми отримуємо з їхніх, некомфортних для нас, світів речі що нам конче необхідні. Але торгівля це не головне. Найважливіше це створіння яких боги обдарували особливими талантами. Таких унікальних осіб ми заохочуємо залишатися у нас, і саме це робить наш світ таким могутнім і нездоланним. В минулому я якраз і займався такими справами. Спілкувався з вашими видатними алхіміками, астрологами й магами. Переконував їх перебратися до нас обіцяючи спокій та всебічну підтримку наших можновладців. Коли хто погоджувався організовував перехід. Також відшукував ті раси яких ви, люди, утискали, або навіть майже повністю винищили. Ті отримували шанс зберегти своє існування. Щоб добре справлятися з цими завданнями я був змушений досконало вивчити ваші мови, звичаї та традиції. А час проведений у вас зробив мене знавцем вашого світу не гірше, а в деяких сферах навіть краще чим ви самі. Після останнього повернення додому я отримав посаду очільника цієї провінції і вже навіть думки допустити не міг, що ще колись доведеться зробити ще один перехід між світами. Та життя непередбачувана річ і інколи виникає така ситуація, що сьогодні потрібно робити те, чого вчора не планував. То я задовільнив вашу цікавість?

– Майже, – промовив Мігель, – маю тільки ще одне запитання.

– Питай.

– У вас достатньо повноважень для того щоб вести перемовини з самим кардиналом Фелліні? Чи не буде це зневагою для Його Преосвященства, якщо ваш титул виявиться нижчим за його?

– Ніякої зневаги та приниження для вашого кардинала не буде. Я походжу з давнього, шляхетного роду і намісником цієї провінції мене призначено на конклаві Високих Магістрів яким підвладний весь наш світ. Нехай вас не бентежить, те чим я займався раніше. Кожен справжній воїн перш чим стати славетним лицарем має сповна відчути на своїй шкурі нелегке життя звичайного зброєносця. Генерал не здатен вправно керувати армією, якщо ніколи не служив простим солдатом.

– Для чого ви нам все так відверто розказуєте? – не витерпів я ледь стримуючи пориви нудоти. – Не боїтеся, що ми розповімо почуте кардиналу?

– Наївні, – в голосі дракайна здавалося пролунали глузливі нотки, – невже ви серйозно вважаєте, що Фелліні не знає більшості з того, що сьогодні потрапило у ваші вуха? Тож нічого надзвичайного він від вас не почує. Хоча я б не радив вам особливо багато патякати про такі речі, так ви зможете уникнути багатьох неприємностей, бо надто обізнаних у вашому світі зазвичай укорочують на голову. Тай відвертий я з вами тільки тому, що дуже хочу звільнити нашу бранку і сподіваюся на вашу усесторонню підтримку. Так ми зробимо дуже добру справу, і ми станемо вашими боржниками. Не знаю коли, та переконаний що колись настане така мить, що комусь з вас двох знадобиться наша допомога. Ось тоді ви будете знати, що маєте на кого розраховувати.