Михайло Небрицький - Матір порядку, Михайло Небрицький

-Квітка екстремізму. І що це за ганчірка, на тлі якої ти сидиш? – спробувала спровокувати його на роздратування Кіра.

-Для всього свій час, пані Михайлова. Для всього свій час.

-Отже, ти стверджуєш, що не боїшся, що наслідки твоїх дій обернуться проти тебе?

-Якщо це станеться – так тому й бути. Зрештою, всі ми люди, і ніхто не вічний.

Раптом, на фоні голосу в слухавці, дівчина почула сигнал, схожий на той, що лунає на міській ратуші щогодини. Поглянувши на циферблат хронометра, вона переконалась, що зараз рівно 21:00. Протягом розмови їй здавалось, що її співрозмовник знаходиться десь на вулиці, але щойно вона почула знайому мелодію, то відразу зрозуміла приблизне місце перебування Остапова. Той, в свою чергу, миттєво обірвав зв’язок, але Михайловій вистачило і цього фрагмента, аби вже за дві хвилини мчати машиною в напрямку Приморського бульвару, паралельно набираючи майора.

-Алло, Сергію Івановичу! Він десь біля мерії. Я зараз їду туди. Будь ласка, попросіть всіх патрульних, що чергують в тому районі, а за можливості й муніципальну варту, бути особливо уважними й звертати увагу на всіх, хто підпадає під опис нашого злочинця.

-З чого ти це взяла?

-Він щойно до мене телефонував.

Не маючи гадки, що відповісти на ці слова, Сергій Іванович лише погодився передати інформацію місцевим правоохоронцям і додав, що зараз зателефонує Лісовому.

-Дякую, – відповіла вона, кинувши слухавку і сильніше натиснула на педаль газу.

Їй кортіло якнайшвидше схопити цього негідника, тому вона вирішила підключити й підполковника Найду з його спеціальними можливостями.

-Гаразд, ми перевіримо всі камери в окрузі. Якщо щось помітимо – одразу дам знати.

-Ще хвилини чотири тому він перебував десь неподалік від мерії. Я чітко чула мелодію з годинника. Чи можете перевірити, хто телефонував з того району на мій номер?

-Зараз спробуємо.

Терміново приїхавши на Думську площу, дівчина зраділа, що через карантин цього вечора там дуже мало людей. Вона тішила себе надією, що зараз зможе зустріти його десь тут. Попрямувавши до пам’ятника гарматі з фрегата «Тигр», слідча пильно розглядала всіх довкола. Далі, покрокувавши в бік Потьомкінських сходів, Михайлова пришвидшила ходу, продовжуючи вдивлятись в кожного перехожого. Тієї миті вона була готова на все, аби тільки власноруч схопити людину, яка посіяла хаос у всій країні.

В кишені знову задзвонив телефон.

-Так, пане підполковнику.

-Пані Михайлова, де ви зараз?

-На Приморському бульварі. Ви відстежили його телефон? Де він зараз?

-Я маю для вас невтішні новини, капітане. Річ у тім, що за останню годину жодна з камер в тому районі, зокрема й та, що спрямована безпосередньо на мерію, не зафіксувала нікого, схожого на Остапова.

-А номер? Ви відстежили, звідки він мені телефонував?

-А ось у цьому й вся справа. Річ у тім, що телефон, з якого вам було здійснено виклик, на той час пеленгувався поблизу вашого будинку. Ба більше, він досі там.

-Твою ж… – Кіра, тримаючи телефон біля вуха, присіла на порожню лавку, відчуваючи, як їй стає зле.

Раптом в слухавці пролунав сигнал виклику на другій лінії. Той самий номер. Передчуття біди всередині офіцера зросло ще більше.

-Алло, Кіро Валентинівно.

-Що тобі треба? – знервовано запитала жінка.

-Мушу зауважити – у вас дуже мила пташка, – на фоні розмови почулося знайоме цвірінькання.

Дихання Михайлової перехопило. Їй здавалося, ніби земля йде з-під ніг, і все це відбувається не з нею.

-Слухай сюди, тварюко… – не встигла вона договорити, як співрозмовник її перервав.

-Не хвилюйтесь. Я нічого не чіпав у вашій квартирі. Я ж не дурень. Хіба що залишив на столі невелике послання для вас. До речі, у вас доволі охайна квартира, як на самотню жінку. А хто цей чоловік на фотографії, перев’язаній чорною стрічкою? Ваш родич? Здається, він багато значив для вас, якщо ви повісили його портрет над своїм ліжком.

-Забирайся з моєї домівки! – майже проричала Кіра, прямуючи назад до машини.

-Я вже йду. Обіцяю зачинити двері, а то, не дай Боже, хтось проникне всередину. Знову, – зловтішно додав він.

-Виродку, коли я тебе впіймаю – на шматки розірву.

-І вам всього найкращого. Обов’язково передавайте вітання підполковнику Найді.

Назиат кинув слухавку саме тієї миті, коли Михайлова вже, верескливо ковзаючи колесами по бруківці, на шаленій швидкості мчала додому. Дорогою вона повідомила Найду про те, що сталось, а також попередила Лісового, щоб той негайно вирушав до неї.

В квартирі на своєму столі поліцейська знайшла конверт, який відкрила, попередньо просвітивши над лампою. Всередині був лист з наступним змістом:

«Шановна Кіро Валентинівно. Зізнаюся щиро, для мене велика честь, що саме ви займаєтесь моїм розшуком. Мені відома ваша репутація сумлінного та принципового співробітника поліції, яких в наш час залишилось обмаль. Інші ж або поросли хутром, або на них розповсюдились ті гниль і сморід, якими просякнута вся правоохоронна система. Тому я хотів би зробити вам подарунок, від якого ви навряд чи зможете відмовитись. Я пропоную вам звільнитися з цієї структури, аби не заплямувати власну честь. Але не просто здати значок і зброю, а піти, голосно заявивши про це.

Для цього вам потрібно знову виступити на телебаченні з наступними словами: «Я, капітан поліції Михайлова Кіра Валентинівна, звертаюсь до всіх із заявою про те, що я покидаю ряди корумпованої поліції, бо честь для мене дорожча за все. Я більше не бажаю танцювати під дудку свого продажного керівництва та прогинатися під вимоги службовців і політиків. Від сьогодні я більше не належу до числа тих, хто всіляко пригнічує народ, виконуючи забаганки тих, хто ставить власні інтереси вище людських життів. Прошу звільнити мене за власним бажанням. Честь маю».

Звісно, якщо ви додасте ще кілька переконливих аргументів, чому не варто служити в поліції – це буде ще краще, але й цього буде більш ніж достатньо. Якщо ж ви не виконаєте моє прохання – я можу дуже засмутитись, аж до того, що у вашій квартирі наступного разу опиниться якийсь сюрприз. Наприклад, їжа в холодильнику від тривалого зберігання може стати отруйною, або ізоляція дротів у ванній кімнаті може випадково пошкодитись. Як я вже казав – в цьому житті все можливо.