Юлія Богута - Неонова, Юлія Богута

Розбиті думки. Розбиті коліна. Розбиті міста. 
Розтрощені долі. Розтрощені стіни. Розтрощена я.

А ти знаєш, я все ще лежу на руїнах старого життя. 
Мовчки дивлюсь у простір, який я тобі будувала. 
Так вже вийшло, мій дім зруйнувала собою війна,
І своєю рукою весь затишок в серці забрала.

Пам'ятаєш? Ось там, був наш чорний надійний дах,
Який ми кожен рік із тобою потрохи латали. 
А сьогодні, на сірій стіні звів гніздо хижий птах,
І не має ні стелі, ні балок, ні запаху чаю.

Подивись-но, колись тут стояла висока, міцна стіна,
А під нею находилась шафа з твоїми книжками.
Зараз все це лежить між травою без правди, без сна,
Поростає корінням, росою і навіть моїми сльозами.

Поки я ще...поки я ще лежу на руїнах старого життя, 
І стараюсь хоч трохи у пам'яті все це тримати. 
Так вже сталось, тебе зруйнувала ця клята війна,
Поки ти говорила мені за усе їх прощати.

За розбиті думки та коліна, розбиті міста. 
Вони все розтрощили, дивись-но. Руїни та я.