Неля Ваховська - Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.

взяв, якби знав, скільки мені насправді. Але Ервін не з тих, хто питає паспорт. Хоча… може, й з тих. Бувай, пане Лемане, я маю йти за покликом своєї голубої природи.

— А як ти збираєшся їхати в Шьонеберґ?

— Чувака зі Сходу сьогодні кожен підкине.

Сильвіо вийшов на Оранієнштрасе, зупинив автівку, перекинувся кількома словами з водієм і сів. І поїхав.

Пан Леман стояв побіч гамору переповненої автівками вулиці й почувався спустошеним. Йому не хотілося додому, на нього там нічого не чекало, крім декількох книг і порожнього ліжка. Може, варто все ж придбати телевізор, подумав він. Чи взяти відпустку. І поїхати з Хайді на Балі. Або в Польщу. Чи почати щось зовсім нове. Непогано було б іще десь випити, знову подумав він.

Спершу піду куди-небудь. А все інше якось владнається.

З німецької переклала Лариса Федоренко

Неля Ваховська

Маленький бестіарій Об'єднання

До фейлетонів Лотара Куше

Труднощі самоідентифікації об’єднаної Німеччини привели до ревізії минулого Заходу та Сходу, по-новому актуалізованого в контексті Повороту. В колективному уявному країни об’єднання конотувалося з часами Ваймарської республіки — добою, що передувала націонал-соціалістській диктатурі та II світовій і Холодній війнам як її наслідкам, які були по-новому «зняті» в жесті об’єднання. Відповідно, на рівні естетичного опрацювання ситуації актуальними стали теми й прийоми німецького модерну І пол. XX ст., особливо гумор, сатира, експресіоністські описи, фокусування на Берліні як інопросторі світового міста тощо.

Однією з найвагоміших, передусім для східних земель, форм рефлексії Повороту та незадовільного аншлюсу НДР стала сатира та жанроформа фейлетону. Вже в перші роки Об’єднання фейлетон постав чи не основним проявом «голосу» Сходу: в цьому жанрі писали переважно східні кабаретисти[26], що, на відміну від молодих авторів, продовжили публікуватися у східнонімецьких видавництвах (передусім Aufbau Verlag та Eulenspiegel Verlag), почасти врятувавши їх від зникнення.

Відповідно до вимог жанру, фейлетон 90-х фокусувався на опрацюванні буденного досвіду соціальних трансформацій, займаючи досить чітку критичну позицію щодо Заходу та (дещо) апологетичну — щодо Сходу. Комічна драма зустрічі двох Німеччин часто набуває тут пікарескного виміру: східняк — «маленький Оссі» (Р. Лібольд) чи новий Симпліцисимус — бідний наївний чолові(чо)к переживає різні колізії з Великим Західним Дядьком і спромагається їх дотепно вирішувати. Водночас цей «пан О.» (Е. Панітц) просто й невибагливо розповідає про свої втрати внаслідок Повороту: робота, повага, мова тощо, — постаючи жертвою Об’єднання, наближеною до Брехтівських простаків під колесами великої історії. М. Ведель вбачає основну характеристику східняка в його чесності: страховий аґент, що переконує клієнта: «Я чесний, я зі Сходу», — нікого не дивує у Нових землях, адже із Заходом Схід зустрівся як з «торговцем старими машинами, керівником персоналу, репортером, політиком, торговцем нерухомістю» — тобто з представниками професій, що передбачають нещиру посмішку, «яку західняк не знімає, навіть коди залазить під машину». Відповідно, сатиричний фейлетон пропонує «Рекомендації: як стати вессі. Жваво-іронічна інструкція з виживання» (Ґ. Гертль).

Окремою темою фейлетону 90-х стала мова — єдине, що справді було спільним у Німеччини після 45 років ідеологічно полярної соціалізації. Після Повороту в Нових землях виник певний мовний вакуум: стара офіційна мова НДР втратила свою чинність, насамперед через скасування відповідного державного апарату. Виникненню ж нової мови заважав комплексний наступ Заходу у всіх сферах життя, а заразом і проникнення відповідної мови маркетингу, політики і споживання. Західнонімецький інваріант німецької мови автоматично зайняв місце загальнонімецької. Констатуючи це, М. Біскупек («Як НДРівець має навчитися говорити», 1992) повчає: в контексті «возз’єднаності» не можна давати чути, звідки ти родом — слід говорити нейтрально, «по-спільнонімецькому», адже «хто хоче показувати, що він родом із бараку?». Тобто «інтонацію дещо підняти, не випускати слова, злегка в ніс, трохи відсторонено, і говорити «мааал'». Значущо зиркати. Кивати з розумним виглядом. То тут, то там вставляти «еее». Це по-спільнонімецькому». Маркери модерності, вчить Біскупек, слід вживати економно, але вперто й регулярно: «ринкові шанси», «лізингова модель», «сфера», при цьому уважно слідкувати за вимовою: супермаркет — «не зубермакет і не сьюпермаркіт», — пристосовуючись до нових правил гри.

Жертовна героїзація образу східного німця дозволила на короткий термін створити новий ідентифікаційний стрижень для громадян Нових земель, в чиє життя зміни увірвалися блискавично й спричинилися до руйнування традиційної системи ідентифікаційних символів. Разом з тим перспектива співчуття до «маленького Оссі» в колективному уявному Сходу досить швидко переросла в (н)остальгійне самозамилування та витворення т. зв. ідентичності всупереч ході сучасності. Це проявилося на рівні фетишизації товарів НДРівського минулого, що призвело до повернення на ринок окремих торгових марок і товарів, свідомого оперування абревіатурами та поняттями, що вийшли з ужитку в об’єднаній Німеччині й стали кодом «обраних», тих, хто продовжував вважати громадянами іншої країни. Маркером цього постали сатиричні книжки-загадки, розгадати які могли тільки ті, хто жив в НДР або дуже добре знався на її реаліях (напр., М. Гекгаузен, «Книжка про світлофорного чоловічка»[27], 1997). Власне, в їхніх спогадах НДР була сконструйована заново — як світ тепла, справжнього людського контакту, рівності та не-бідності. Звісно, таке ставлення не виникло лише на ґрунті фейлетонів, а було радше спровоковане накинутою ззовні етнізацією Сходу як відсталої провінційної частини країни, що громадяни інтеріоризували як внутрішню форму опору в квазі-діалозі, почутою в якому була переважно лише одна сторона.

Тож уже в середині 90-х фейлетон загострився і в інший бік: об’єктом іронічного викриття став не тільки Захід, але й стереотипи та упередження Сходу. Так уже 1994 року М. Ведель обурювався: «Тепер усі так люблять говорити про «ідентичність», вимовляється ідендииичність. Те, що офіційні співробітники [штазі] в кінці 80-х називали соціалізмом у барвах НДР, стало нині — ідентичністю». А Л. Куше у «Старих і нових професіях нашої мрії» з однаковою вбивчою серйозністю розповідає про абсурдних склеювачів туалетного паперу та оцінювачів на громадських засадах, історичний контекст «мріяння» про яких розрізняється лише абревіатурами СПЄН (Соціалістична Партія Єдності Німеччини, т. зв. державна партія НДР, що мала повноваження диктатури) та ВДП (ліберальна Вільна Демократична Партія ФРН).

Характерною ознакою фейлетону 90-х є його екстремальна наповненість реаліями, що видавалися чи могли видаватися жителям Старих чи Нових земель на той час дивними. Таким чином фейлетон виконував в ході об’єднання ще й певну просвітницьку функцію. Водночас ці тексти побудовані на дуже інтенсивній грі слів, мовних дотепах, пародіюванні стилю політичних промов НДР та ФРН, контрастному поєднанні мови повсякдення (із діалектизмами чи «проковтуванням» окремих слів чи афіксів) з високочолими виразами офіційних звітів тощо.

У Лотара Куше (нар. 1929, Берлін) фейлетони сповнені реалій, не таких далеких для українського читача віком 30 +, який ще пригадує часи