Агне Ашкелянець - Виклик, Агне Ашкелянець

Частина восьма — Пробіжка по Бекстріт

Джессіка та Сара збирали речі в рюкзак, коли до них підійшов Марк.

— Джессіко, я б хотів поговорити з тобою...

— Все гаразд, Містико, мене проведе Нік, він чекає біля тераси. Та й ти не затримуйся, — попросила Сара.

— Добре, — відповіла Джессіка.

Джессіка почала розчісуватися, Марк терпляче спостерігав за нею. Нарешті Джесіка завершила процедури і закинула рюкзак на плече.

— Пішли? — запропонувала вона, усміхаючись.

— Пішли, — відповів Марк, пропускаючи дівчину перед собою.

— Так про що ти хотів зі мною поговорити? — згадала Джессіка, коли вони зашли за територію закинутого дому.

— По-перше, мені хочеться дізнатись, чому ти покинула Братство.

— А по-друге?

— А по-друге дізнаєшся, коли відповіш на по-перше.

— Ну гаразд. Усе через тебе, Марку. Ти прийшов і сказав, що забереш у нас місце, якщо я не проведу з тобою вихідні. А Каста почала від мене цього вимагати. Якби я була лідером братства, я б ще подумала. Але лідером обрали її, тому це не було моєю проблемою. Каста повинна була шукати інший вихід, а не взвалювати все на мене. Того вечора ми жорстко посварилися, і вона поставила умову: або я уступаю, або вона вижене мене з братства. Я зібрала речі та пішла. І заснувала Орден, який сьогодні досяг ошелешливого успіху.

— Розумно. А по-друге, я б хотів запропонувати тобі перейти в нашу Банду.

— Мені?

— Зрозуміло, що з кузиною.

— Не знаю, як Сара, та я покидати Орден не планую. Я завжди хотіла створити щось своє, а не прийти на готове. Вибач, Марку. Бляха!

— Що таке?

— Ніс чешеться… Ау! — Джессіка витягла з рюкзака маленьке дзеркало і розкрила його. Та замість носу в ньому побачила ніж, який летів прямо в Марка. — Пригнись!

Марк ледь встиг впасти на асфальт, як поруч з ним пролетіла зброя. Хлопець вирячився на Джессіку.

— Біжимо! — скомандувала вона.

— Що це було? — питав Марк, піднімаючись.

— Точно не твоя фея-хрещена! Це Маніяк!

— Чому ж тоді ти стоїш?! — закричав хлопець. — Швидше!

***

Сара йшла в оточенні баскетбольної команди і тепер чудово розуміла, чому Джессіка фліртує з усіма хлопцями. Особливо було приємно робити це з баскетболістами. Вона жартувала та сміялась, в душі не забувала й про перемогу. Орден розгромив усіх та вважається найкращим — і саме вона має стосунок до цього.

— Дідько! — різко притормозила дівчина. — Як я могла забути!

— Що таке? — напружився Бен.

— Я забула попередити Джессіку!

— Про що? — витягнувся Ділан.

— Тоді на даху, коли я впала, насправді я побачила його. Маніяк був серед натовпу.

— ЩО?!

— Нам потрібно негайно знайти Джессіку! — першим отямився Майк. — Саро, дзвони їй!

— Не бере, — відповіла Сара після декількох спроб.

— Дідько! — метушився Скот. — Із ким вона? Із ким вона пішла?

— Ну, з нею був Андерсон. Тільки я не знаю, чи збирався він її провести додому.

— Ми повинні негайно повернутися і забрати Джессіку! — Лице Ділана посіріло від хвилювання. — Йдемо! Швидко!

***

Тим часом Джессіка та Марк намагалися втекти від Маніяка. Вони залишали квартал за кварталом, та не лише не могли сховатися від вбивці, а ще й заблукали. Як на зло, на очі не траплявся жодний перехожий. Навіть безпритульні, що звичайно ночували на лавочках, кудись зникли.

— Поліція! — вигукнув Марк. — Ми повинні терміново знайти поліцейський пункт! Там нас врятують!

Натомість Джессіка зупинилася.

— Що ти робиш?

— Спробую відповісти на телефонний дзвінок. Чи ти розраховуєш, що ми самостійно з ним впораємось? Алло. Привіт, Бене. Чим займаюся? Біжу крос по Бекстріт та за його межами. Навіщо я це роблю? Та ось Маньяк вирішив перевірити мої спортивні навички, а відмовити йому не було часу. Звичайно, я не жартую...

Раптово один ніж влучив прямо в телефон і відлетів від нього, подряпавши корпус.

— Ножами вирішив покидатись? — запитала Джессіка, віддаючи телефон Марку. — На, поговори. А ти, збочений виродку, іди сюди! Я зараз тобою займуся.

Маніяк був вражений таким розвитком подій. Несміливо витяг ще один ніж і покрокував до Джессіки.

— Е-е... тут зараз різанина почнеться! — промовив Марк у слухавку. – Приходьте, а-а-а то мені страшно. Я не знаю, де ми. Тут якась рожева будівля. М-м-магазин «Нічний каприз»... Ага... поспішіть...

— Ну й чого ти завмер? — кипіла від злості Джессіка. — Що ж ти не нападеш на мене? Давай же! Ну ж бо! Уперед! Поріж мене тут і зараз, щоб закінчився весь цей балаган. Доведи вкотре, що ти слабак!

— Хто я? — запитав Маніяк хриплим голосом.

— Слабак! — Джессіка задоволено хмикнула. — Тільки слабак може нападати на неозброєних людей, а потім ще й вбивати їх. Усім і так зрозуміло, що морально ти слабка людина! Вочевидь, ти звик триматись за мамину спідницю, а тепер, коли її не стало, вирішив відігратись і показати нам, що ти чогось вартий. Та тільки ти не вартий нічого! Скільки дітей ти залишив без матерів? Скільки доньок забрав у батьків? Скільки закоханих пар розлучив? Щоб ти закінчив так само! Щоб ти кохав когось сильно, а тебе вбили! І ти не міг більше нічого вдіяти!

— Закрий рота, ідіотка!

— Що, правда очі коле? Ну ні, я не заткнусь. Можливо, це мій останній шанс виговоритись, так що ти стоятимеш тут і слухатимеш, ясно? Ти моральний виродок! А, може, краще, щоб з тобою трапилось щось гірше? Щоб ти сильно покохав, а якийсь псих вбив твою жінку ножем у горло! Час біжить, злочинця ніхто не знаходить, а ти мучишся від невиліковної туги. Ти не можеш забути, як вона померла, все бачиш кохане обличчя, заляпане кров’ю… А вона могла ще жити, та тільки дякуючи якомусь придурку її не стало. Але найгірше, що від кохання ти позбавитись не можеш!

— Годі! — Маніяк впав на коліна й підозріло хлюпнув носом. — Годі! Легко тобі говорити, коли ти виросла в нормальній сім’ї, тебе всі люблять і поважають. Коли ти така молода і успішна. А я що? Я ріс у дитячому будинку. Коли виріс, побачив страшну картину. На моїх очах відбувалось насильство.  Тоді я вперше взяв ніж у руки і вбив людину. І зрозумів, що мене розслабляє. Це як наркотик, що труїть тебе із середини. Я гину з ним, але й гину без нього. Це невід’ємна частина мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍