Галя Аккерман - Безсмертний полк. Священна війна Путіна

сила — історична Росія. Та сама Росія, яка існувала тисячу років до революції й існуватиме завжди»[55].

Читаючи праці й полемічні статті деяких «істориків», як-от Мединського, можна легко добачити параметри цього підходу. За позитивні вважають усі фактори та всі історичні постаті, які посприяли територіальному розширенню Росії, захисту православних народів і перемозі над ворогами Росії, надто західними і католицькими (чи то тевтонськими лицарями, чи то підступними поляками). Саме отак сприяють реабілітації постаті Івана Грозного (до чого вже брався Сталін), незважаючи на спротив багатьох істориків і частини громадської думки, ще не цілком поневоленої новим історичним методом.

Ось що можна було прочитати на сайті журналу «Военное обозрение» в жовтні 2016 року:

«У противників російської цивілізації і народу з’явився новий привід пирхати злобою. Минулої п’ятниці в Орлі відбулася врочиста церемонія відкриття першого в Росії пам’ятника Івану Грозному... Одразу спливли «чорні міфи», що їх сфабрикували наші зовнішні вороги ще за життя першого російського царя... Там (на Заході) Івана Грозного зусиллями пропаганди перетворили в одну з «найстрашніших і найкривавіших» постатей світової історії. Це не дивує. Важко знайти в російській історії людину, яка б так багато зробила для нашого народу. Для господарів Заходу Іван Васильович — страшний ворог. Звідси і ненависть до нього, паплюження. Хоч у порівнянні з західними володарями тієї ж доби, які буквально топили свої і сусідні країни, міста в крові... Іван Грозний великий гуманіст»[56].

Великим російським і совєтським завойовникам, чи то Петру I, чи то Сталіну, курять фіміам; Михайла Горбачова і Бориса Єльцина, винних у розпаді СССР і запідозрених у догідливості перед Заходом, суворо критикують, ба навіть ненавидять. Негативне бачення Леніна, утверджене наприкінці горбачовської доби, а потім за Єльцина, відтоді значно пом’якшили. Як писав міністр Мединський, хіба Ленін не забезпечив територіальну єдність Російської імперії, коли Османська імперія та Австро-Угорська імперія розпалися? Історію тепер трактували лише залежно від інтересів держави. Кожну територіальну втрату сприймають як драму: землі, що їх завоювали наші предки, слід зберегти за всяку ціну, а воля народів, які живуть на ній, не має значення. Той, хто визнає законність такої волі, — просто антипатріотичний. Саме отак утверджують геополітичний підхід до історії, про який теоретизували нацисти, зокрема Карл Шмітт (1888–1985), що його обожнює Олександр Дугін.

В одній зі своїх промов[57] Дугін цитує визнання провини режисера Карена Шахназарова, колишнього радника Горбачова під час перебудови, що став безумовним прихильником Володимира Путіна:

«Наш аналіз перебудови спирався лише на ідеологічні принципи. Ми (прихильники Горбачова) щиро вірили, що, зменшивши ідеологічне протистояння між комунізмом і капіталізмом, ми зменшимо небезпеку конфронтації між двома блоками, небезпеку ядерної війни... Ми були переконані, що Захід прийме нашу пропозицію. Але ми не взяли до уваги факт, що, як пишете ви (Дугін), існує геополітичне, набагато глибше протистояння між двома типами цивілізації: таласократичної (морської могутності, тобто Заходу) і телурократичної (земної могутності, тобто СССР). Якби в наших університетах, а також у Центральному Комітеті й таємних службах, викладали геополітику, ми були б набагато розважливіші у проведенні перебудови і не дозволили б, щоб нас одурили!.. Це наша помилка, наша трагедія. Саме отак ми втратили велику країну».

Тоді Дугін пояснив:

«Перебудова, зокрема реформи Єльцина — це перемога всіх таласократичних тенденцій: антивізантійських, антимосковських, західницьких, ліберальних європейських, демократичних і т. ін. Росія не раз була врятована завдяки союзу самодержавства і мас, протиставлених могутнім політичним елітам, які зазнавали тоді чисток. Так було й за Івана Грозного (опричнина), за Петра I і за Сталіна. Щоразу, коли влада суверена, підтримуваного масами (візантійська імперська модель), хиталася, олігархія або аристократія піднімали голову: спутуючи керівника всілякими зобов’язаннями і стаючи між ним і народом, вони створювали систему, спрямовану проти народу і держави, антинаціональну систему».

На думку істориків, і то дедалі більшого числа істориків та політиків, саме Сталін знову надав Росії її колишньої величі, ба навіть збільшив її. Немов великий цар, Сталін розширив кордони імперії, наростив військову та економічну могутність СССР, переміг у війні і здійснив поворот до консерватизму. Ще за життя Сталіна його порівнювали з Іваном Грозним і Петром I. Проте Сталін, що його вважають за архітектора грандіозного тріумфу російського народу над абсолютним злом, яким був нацизм, має особливу ауру. Через те його популярність ненастанно зростає. Десь 1990 року внаслідок викриттів злочинного характеру сталінізму ім’я Сталіна позитивно сприймали тільки 10% населення. Але, починаючи з єльцинських років, за доби економічного краху та екзистенційного приниження, рівень його популярності регулярно зростав. Чи відіграв тут якусь роль тост, який Володимир Путін публічно виголосив за Сталіна? Правда тут має радше протилежний характер: завдяки групам соціологів, що їх Путін поставив собі на службу, він мав змогу дізнатися про емоційний стан суспільства й діяти в унісон із ним. У лютому 2017 року Сталін опинився на чолі видатних постатей світової історії з рівнем популярності 38%, випередивши Путіна і національного російського поета Пушкіна. Я пригадую один совєтський анекдот, популярний за доби Брежнєва: «У XXI ст. експертів запитали: «Ким був Гітлер?» Бони відповіли: «Дрібним тираном епохи Сталіна».

Саме в дусі цього давнього анекдоту трактують тепер постать Сталіна численні офіційні особи. Ось що 2014 року сказав Віталій Третьяков[58], регулярно запрошуваний учасник великого російського політичного ток-шоу «Вечір із Володимиром Соловйовим»:

«Наприкінці 1930-х років Сталін був політичним діячем на вершині своєї сили. Він дуже добре знав державний апарат і російську історію. Чи міг він довіряти країнам, які були ворогами під час Першої світової війни і здійснили інтервенцію в Совєтську Росію під час громадянської війни? Він чудово знав, що балти добре приймуть Гітлера, тож треба було окупувати ці країни байдуже під яким приводом... Треба заявити на повен голос, що генералісимус Йозеф Сталін відіграв незмірну роль у нашій перемозі».

Велика Вітчизняна війна

Щоб зрозуміти таку неймовірну популярність, треба замислитись над офіційним трактуванням Другої світової війни, зокрема періоду, який росіяни називають Великою Вітчизняною війною. Для них вона почалася 22 червня 1941 року, коли німецькі війська пішли в наступ проти СССР. Через сімдесят вісім років після цієї трагічної події Велика Вітчизняна війна стала головним і основоположним елементом нової ідентичності російського народу.

На мою думку, в попередніх розділах я довела, що росіяни протягом сотень років жили в певності своєї месіанської долі: несли в собі божественну істину (Москву уподібнювали до «Третього Риму», «Святої Русі»), поєднану з імперською істиною,