Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Зникнути! Негайно зникнути! Розчинитись у повітрі!

Судячи з щоки, котра нервово смикнулася у менш багатослівного демона, вони з дружиною вперше за десять років з моменту сварки зійшлися в думках.

Єдиним, кого у всіх цій ситуації нічого не збентежило був третій персонаж. Яскраво усміхнений молодий чоловік, котрий цілеспрямовано продирався крізь густі зарості бузку. Під важким чоботом скуйовдженого божевільного щось жалібно завило, але його це занепокоїло мало. Недбало переплетена чорна коса хитнулася, мазнувши кінчиком пояс чоловіка, коли він підняв голову й блиснув чорними очима.

– Ой, а у вас тут романтика? Я трохи завадив? – зворушився він, розкинувши руки в сторони так, ніби зібрався обійняти парочку.

Парочка миттю врахувала можливі наслідки цього й одразу відскочила один від одного, прибираючи зброю. Це нову дійову особу ні краплі не збентежило. Втім, навряд чи щось у цьому світі взагалі було здатне його збентежити. Не припиняючи радісно посміхатися, він спритним кидком уперед спіймав в обійми некромантку, котра тільки й змогла, що мовчки відбрикнутися.

– Сестричко, я так скучив!

– Кіране, зникни, чудовисько!

Пробуючи вирватися з міцної хватки дорогого родича, Барс з тугою зрозуміла, що вона теж дуже скучила. За ковтком свіжого повітря.

– Мені вчора повідомили, що тебе вбили, – з жалем і досадою протягнув Найстіель.

На відміну від разом скислої дружини демон досить добре володів собою, щоб зберегти звично незворушний вираз обличчя. Але ні це, ні його слова не зупинили шаленого захоплення дорогого названого брата. Нарешті відпустивши пом'яту сестричку, він пирхнув і кокетливо лупнув пухнастими, на заздрість будь-якій дівчині, віями.

– А ти що не радий, що я живий? Я тут до вас мчав, мені лист від майстра Горика, між іншим, прийшов… – вигукнув він, гарним жестом фокусника витягаючи з повітря пошарпаний конверт.

Щоправда, на цьому краса й закінчилася, конверт з його рук зараз же вихопила Анна. Сковзнувши поглядом по рядках на ньому, жінка скептично пирхнула.

– І з якого часу тебе звуть «Анна»?

– З того часу, як я живу в тебе, – анітрохи не соромлячись, охоче відповів чоловік.

При цьому на некромантку, котра розгубилася від такого відвертого нахабства, він подивився зі щирою відданістю цуценяти. Благо, великі та чесні чорні очі лише сприяли створенню вдалої картинки. Але Барс, котра добре знала брата, чітко бачила не миле цуценя, а нахабного чорного котисько.

– Я ж ставила захист, замок! – нарешті відмерла та обурено вигукнула Анна, відчуваючи, як знову закипає від досади.

Треба було ставити щось ґрунтовніше. А краще зовсім забирати будинок із собою. По цеглинці. Тільки так дорогий братик не дістався б до нього.

– Я все відновив, не можу ж дозволити, щоб якась гидота залізла в будинок моєї дорогої сестри, – щедро повідомив він і розвернувся вже до другого родича.

Втім, той виявився спритнішим. До того, як дорогий братик вирішив раптом полізти до нього обійматися або, чого доброго, цілуватися, Найстіель попереджувально підняв тростину, що казна-звідки взялася. Кінець багатозначно вказав на груди Кірана, відбиваючи бажання переходити до ніжних родинних пестощів. Останнє вкрай засмутило того, кого кликали Кіраном.

– Злий ти!

Ображений у найкращих почуттях, Кіран обернувся до Анни, котра смикає конверт. Але й тут на нього чекало гірке розчарування у родичах.

– Ще раз проберешся в мій дім без мене – відірву вуха, засранець. Квартиру тут теж сам шукай. Я за тебе червоніти не збираюся.

– Навіть не думай, – ще до того, як Кіран з надією обернувся до демона, вагомо кинув Найстіель.

Втім, куточки губ демона все ж таки здригнулися в натяку на посмішку. Яким би дратівливим не був братик – він все ж таки був частиною його родини. Куди ближчою, ніж кревно рідні. Такою ж, якою колись була Анна.

Ця думка стерла навіть легкий натяк на посмішку. Кинувши останній погляд на дружину, Найстіель опустив тростину й сперся на неї.

– Закінчимо розмову пізніше, – наостанок кинув він, перш ніж розвернутися і, ніби ні в чому не бувало, продовжити прогулянку.

І нехай інфернальний холод розчинився ще в момент появи Кірана, від цієї короткої фрази знову потягнуло осінньою прохолодою. Тієї самої, яка розширювала прірву навіть між найближчими колись людьми. Нелюдями,  на жаль, також.

Проводивши поглядом брата, з яким виріс і вижив у одному притулку, Кіран задумливо закусив губу. У момент, коли він обернувся до Анни в погляді чорних очей, з'явилася крапля засудження.

– Довго ти збираєшся його морозити?

Веселощі мішурою обсипалося з чоловіка. Ще секунду тому абсолютно безладний роздовбай, він раптом перетворився. Раптом стало помітно, що чоловік не поступається у зростанні братові, а в плечах навіть трохи перевершує. Обличчя, котре припинило кривлятися, раптом стало відверто хижим, а погляд небезпечним.

Падіння однієї з масок, які Кіран змінював з такою легкістю, Анну анітрохи не здивувала. Вона ще пам'ятала час, коли він не носив масок. Загнаним звірятам, якими вони тоді маски не були потрібні. Похмурнівши, остаточно прибравши конверт у внутрішню кишеню куртки, вона тільки глибоко зітхнула.

– Він зрадив нас, Кіре. Ми не загинули лише дивом. Вище за нас він поставив владу.

– І що? Ти через мене вже не менше сотні разів могла загинути! – пирхнув чоловік. – Та облиш! Вам потрібно просто добре поскандалити, напитися та…

Підібгавши губи, Анна кинула на нього попереджувальний погляд і машинально торкнувшись шиї. На кінчиках пальців залишилася кров.

– Я страждаю через твою дурість у цих випадках, у його – це був холодний прорахунок. Кіран Арікан достатньо. З розмовою ми безнадійно запізнилися. А тепер постарайся нікуди не влізти. Рятувати не буду – надто багато справ.

Закінчуючи розмову, Барс тільки мимохідь ляснула брата по плечу. У неї справді було багато справ, але, крім цього, майже не залишилося сил. Зустріч віч-на-віч із демоном, якого вона так довго уникала остаточно вибила ґрунт з-під її ніг.