Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Провівши її поглядом, Кіран примружився. Кілька миттєвостей він міркував, чи говорити, але все ж таки подав голос.

– Анно, був стрибок полум'яної енергії. Чутки про відродження спадкоємиці Стихії...

Нахмурившись, жінка миттєво обернулася.

– Це ж просто казка, який дурень у неї вірить? У стрибка могло бути багато найрізноманітніших причин.

Знизавши плечима, Кіран тільки скривився і схрестив руки на грудях. Йому це теж не подобалося, але гільдія відправила його сюди на допомогу.

З досадою закусивши губу, Барс все ж таки повільно кивнула.

– Я знайду тебе завтра надвечір, – вирішила вона і прискорила крок.

День виявився довгим. Нескінченно довгим і Барс не здивувалася б тому, що кінця в нього зовсім немає, що час зупинився. Вже виходячи з парку, Барс прикрила за собою ворота зі зламаним замком і тільки тоді дозволила собі втомлено притулитися лобом до сталевих прутів.

– У мене є справа. Ні, навіть не одна справа, а багато справ… То чому ти з'явився саме зараз, чому ти взагалі з'явився знову в моєму житті! – З неймовірною досадою пробурмотіла вона, з роздратуванням грюкнувши по сусідньому пруту.

Зустріч із демоном вибила з колії. А тим часом вона була не важлива. зовсім не важливою на тлі всього того, що тільки обіцяло статися.

Дорога до академії не зайняла багато часу. На останньому відрізку Барс зовсім плюнула на все. Настрій на прогулянки зник і вона просто зникла, з'явившись у своїй кімнаті. З порога вже звично відіпхнула так і не розібрану валізу, переступила через купу книжок на підлозі та плюхнулася на розібране ліжко.

– Перетворююсь на безхатька… – з насолодою витягнувшись на ліжку, самозневажливо констатувала вона.

Втім, цей факт, як і павутинка, котра звисала зі стелі, не особливо бентежили. Внутрішній перфекціоніст вимагав ідеалу. На жаль, на наведення ідеального порядку часу не вистачало, а значить доводилося задовольнятися ідеальним безладом.

Прикрість від несподіваної зустрічі поступово відходила на другий план, думки від неї плавно перетікали до подій, котрі вирували навколо факультету. Факультет цілеспрямовано топили й варто було якнайшвидше змінити курс цього судна, поки команда не проморгала льодовик.

– Хоча кого я зіштовхнула б з дверей у вільне плавання вже знаю, – кровожерно пробурмотіла Барс і все ж таки різко сіла.

Хвилина прокрастинації пройшла, настав час приступати до справи. Трохи подумавши, Анна все ж таки потяглася у до внутрішньої кишені куртки за листом.

Конверт виявився звичайнісіньким і досить потертим. Адресат був прописаний дрібними літерами, котрі стрибали по папері в оточенні невеликих чорнильних ляпок. Упізнати у цій суміші авангардизму та мінімалізму своє ім’я вдалося тільки завдяки багатому досвіду навчання під керівництвом Горика. Хай там як, а почерком майстра можна було складати секретні депеші. Пес би таємна канцелярія сусідніх держав зуміла б щось розібрати. А ось студентам доводилося підпрацьовувати дешифрувальниками, щоб дізнатися то їх роботу хвалять, чи розносять.

Печать на листі сухо тріснула і розпалась на кілька нерівних половинок. По кімнаті негайно пронісся легкий вітерець, зашелестіли аркуші розкритих книжок. Лист виявився простим посланням на папері, що змусило Барс мимоволі напружитися. Вона не відчувала на ньому магії, а значить, послання було надійно екранованим, але для чого?

Тим часом частини печатки в руках розкришилися в пилюку. Спалахнувши блакитними іскрами, вона закружляла туманною хмарою, повільно піднялася на рівень обличчя жінки та склалася в добре знайомий Анні вигляд худорлявого гостроносого чоловіка похилого віку.

– Ось старий тхір… – мимоволі посміхнулася Барс, а наступної миті примарний посланець раптом ткнув пальцем уперед, ніби міг почути її.

– Ще раз спробуєш у мій бік щось ляпнути, падлючище, з того світу дістану! – буркотливо кинув він і рішуче поправив окуляри, котрі сповзли майже на кінчик довгого носа. – Якщо ти це бачиш, то я радую могильних черв'яків. Сподіваюся тварюки подавляться і передохнуть зі щастя.

Кашлянувши, Горик невдоволено скривився, поки Анна ледь стримувала усмішку. На якийсь час вона знову відчула себе студенткою. Переслідуваною всіма тварюкою, в котрій старий божевільний майстер примудрився побачити щось більше, ніж дикого звіра.

– Але так, мене вбили, – нарешті знову заговорив чоловік. – Мене саме вбили, адже упиря1 та копитом найтмара2 я кому доставив би задоволення і відкинувся сам! Але біда, я не уявляю, хто це міг зробити. Так що, мілкота, постарайся знайти цього гада і надерти йому зад по перше число. Ти там, а я вже його тут зустріну так, що сам вартовий грані побажає піти на перекур…

– Матері твоїй ковінька!.. – не стримавшись, Анна зовсім піднесла до губ кулак, стримуючи схлип.

Ось зараз, у цей конкретний момент вона чітко усвідомила, як скучила за старим буркотуном.

Тим часом буркотун раптом посерйознішав, остаточно знімаючи окуляри. Час жартів минув.

– Анно, справа набуває паршивого обороту. Я не можу тобі сказати всього. Ти – вибухова дівка, не хочу, щоби наробила собі біди. Візьми в бібліотеці книги, які я брав, шукай мої нотатки на полях і нікому, чуєш, нікому не вір. Не довіряй нікому, сама дивися… І уважно стеж за новинами про стрибки енергії вогню та старими легендами. Може, так станеться, що ти знову влипла в ту ще погань. Ось якось так…

Знову спохмурнівши, Анна покосилася на купу книг на столі. Зазвичай гранично чіткий у поясненнях, Горик не був схожим на себе в цьому плутаному посланні. Неначе він розривався між бажанням усе викласти та побоюванням нашкодити.

– Так, так, – криво посміхнувся примарний посланець. – Я до драуга3 тут наговорив, але нічого більше сказати не можу. Справа дуже паршива та ось я навіть допомогти не можу... Раніше потрібно було тебе викликати, я б допоміг і ти б директорії допомогла, а тепер ось тобі доведеться все тягнути одній. Вибач, хутряна, що так все звалюю, але ти вже зав’язана з цією справою. Ще коли заміж за того демона вийшла пішла. Постарайся докопатися до правди та вижити. Я тебе за межею бачити радий не буду – назад випру...