АнєчкаLB - Сновидіння доброго ведмедика, АнєчкаLB

- Угода з совістю, - промовила вона.

- Чому?

- Якими б не були мої стосунки з чоловіком, але він є. Я не можу приборкати думку про те, що йду на зраду.

У машині на деякий час запанували тиша і бездіяльність.

- Чим би не закінчилося наше знайомство, я завжди буду берегти про тебе пам'ять усередині себе. Я, звісно, в будь-який момент можу, як і раніше, уявляти тебе, щодня вигадуючи спочатку. Але це вже не те. Тепер не те... Я не знаю, що робити. Сама встановлюю собі межі порядності й дозволеного. І сама ж від цього страждаю. Може, спробувати обдурити себе, переконавши, що це моя чергова фантазія?

- Роби зі мною, що хочеш. Зараз я - не вигаданий. Не досконалий, але справжній. Це краще, ніж будь-яка вигадка.

Вона торкається мене, як якоїсь святині. Що вона при цьому відчуває? Про що думає? У неї тремтять кінчики пальців.

- Ось вона - сила думки. Я створила тебе у своїй уяві й отримала наяву, - промовила вона. - Я в прямому сенсі торкаюся до своєї мрії. Про що б ще таке подумати, щоб здійснилося?

- Не думай. Озвучуй. Я спробую здійснити.

- Оживляй мене, - її голос почав зриватися. І вона змахнула зі щоки сльози. Незрозуміло. Чому плаче? Я зробив чи сказав щось не так? - Усередині я вже давно згасла. Боже мій, я так давно хотіла втекти! Від Кадена. Від усього того, що робить мене сильнішою. Куди-небудь у нікуди. А я немов на прив'язі. Але зараз... Я більше не хочу бігти в невідомість. Я знайшла те місце, де хочу провести все своє життя. Напевно, це неможливо, але воно поруч із тобою... Тому що тут безпечно.

Я завмер. Мене ці слова майже вдарили. Я все своє життя шукаю місце призначення. За якими ознаками вона визначила своє? І чому воно поруч зі мною? "Безпечно"? Вона ж мене зовсім не знає.

Тривалі смирні обійми знизили драматичне навантаження в поведінці співрозмовниці.

- Як чоловік поводиться? - поцікавився я.

- Він стає дедалі більш роздратованим і нетерпимим.

- Чому?

- Я уникаю близькості з ним. Не виконую подружній обов'язок. Вигадую всілякі відмовки, аби тільки не брати участь у цьому процесі. Він розлючується. Мені вже досить давно, м'яко кажучи, неприємна ця повинність. Неможливо хотіти ту людину, якій все одно, здорова я чи ні. Де я і як управлюся з буденними справами. Як почуваюся і як живу. Яка ображає і яка байдужа. Я не проти занять коханням. Але там немає кохання. Я і раніше без особливої радості погоджувалася на це, переступаючи через свою відразу і небажання. А останнім часом навіть не погоджуюся. І тепер це причина номер один наших сварок.

Я відвів погляд. Я їй не повідомлю, що мені чомусь неприємно думати про її тілесний контакт із кимось іншим. Можливо, за час нашого з нею спілкування і зустрічей у моїх сновидіннях десь встигло зародитися почуття власництва. Безглуздість? У неї є чоловік, батько її дітей, який, у принципі, має на це право. Але чомусь при цій думці в мене починає стискатися щось усередині.

- У чому я неправа? - продовжувала вона. - Ми не проводимо час удвох. Я бачу його мінімальну участь у моєму житті: його будинок, його частину прибутку, його повернення після роботи. Він не піклується, не хвилюється, не доглядає і не підтримує. Він часто приходить додому дуже пізно. Часто нетверезий. Часто агресивний і небезпечний. Він настільки чужа мені людина, що я навіть не маю жодного поняття, де він перебуває протягом дня, коли повернеться, чим займається і з ким спілкується. Цілком можливо, що в нього є зв'язок з іншими жінками. Мені залишається тільки здогадуватися. Адже він не відповідає на мої запитання і, більше того, обурюється, коли я намагаюся що-небудь у нього дізнатися. Якось сказала йому, що погано почуваюся фізично і морально чомусь тривожно, а він мені відповів запитанням про секс. Чому я повинна його або цього хотіти? Я не хочу, щоб мені висували такі вимоги. Це принизливо й образливо. Мені нестерпно і нескінченно неприємна ця людина, а я маю робити це лише тому, що за документами я його дружина! У мені вже дуже давно знищили віру в такі поняття, як сім'я, кохання, взаємність, турбота і хоч якесь задоволення від тих самих вищезгаданих інтимних стосунків. Останні кілька років я жила і виконувала щоденні буденні обов'язки подібно до механічного робота. Але все для і заради дітей. Вони зараз - усе моє життя. Шкода тільки, що після їхньої появи у мене все так відбувається. Та вони тут ні до чого. Ця парочка - найкраще, що в мене є. А з приводу Кадена, то нехай біситься скільки завгодно, я більше не хочу терпіти ці ненависні процедури!

- Якось я доведу тобі, що цей процес може бути приємним, - відповів я.

Холоднішає. Адже не літо. Осінь уже можна розпізнати за мінливим кольором зелені і... Почекай! Не можна так робити! Я зірвався з місця і з максимальною швидкістю кинувся до дороги. Перетнув алею, перестрибнув через лавку й огорожу, розтоптав кілька квіток у клумбі, та все ж встиг перехопити дитину, яка вибігла на проїжджу частину. Повернувши спадкоємця зблідлій матері, пішов далі на роботу.

Минув звичайний тиждень. Пробіжка, робота, орендована квартира. Іноді - вечір із книжкою. Іноді - пішки осіннім містом. Нічого особливого. Звичайні сім днів. Приблизно такі самі, як і всі попередні.

Я приєднався до Авері та дітей під час їхньої денної прогулянки. Даніка не відходила від мене ні на крок. Меттью, як завжди, поводився більш стримано і не випускав мамину руку. Я склав їм компанію під час закупівлі продуктів і допоміг донести покупки додому. Де несподівано для всіх з'явився її чоловік. І з підозрою на мене витріщився.