Марта Коваленко - Маленький світ

губами лежала Сіда. В ній не було навіть натяку не життя. Тей злякався, і забувши на мить про біль у нозі відчув різкий щем у серці, хвилюючись за сестру.

— Форо, невже ми спізнилися?! Подивися, вона ніби нежива…

— Зуф говорив, що лишилося кілька днів. Вона жива, інакше він так не радів би побачивши нас.

На порозі з’явився захеканий чаклун. Він ніс у торбі багато різних пляшок та жмути сухої трави.

— Форо, допоможи мені будь ласка. Треба перекласти Тея на ліжко, і роздягти.

Форо зробив все як сказав чаклун і чекав поруч. Зуф змішав кілька гілочок сухих трав і підпалив їх. Вони диміли у хаті, і наповнили її ароматом гіркувато-солодкого присмаку. Потім дістав білу жирну мазь та помазав нею все тіло Тея. Біль вщух і хлопець трохи заспокоївся. Але це було дуже ненадовго. Чаклун погойдав головою і замислившись відійшов.

— Форо, ми надто довго йшли, він у жахливому стані. Лікування буде тривалим. — Потім повернувся і налив щось у чашку, — На, випий, — сказав він до Тея. Зовсім скоро хлопець заснув міцним сном.

— Ну от, Форо, тепер хай він відпочиває, а мені ще потрібна буде твоя допомога. Я зараз почну готуватися до пробудження Сіди, це займе деякий час. Мені треба зробити цілющій відвар. А ти у цей час біжи додому. Залда зійде з розуму чекаючи на тебе та й Міра весь час плаче. Піди заспокой їх, а потім знову прийдеш, тільки не затримайся надовго.

— Гаразд дядьку Зуфе, я скоро повернуся!

Форо вибіг на вулицю і підстрибуючи кинувся з обгородженого лозою двору. Сонце вже майже сховалося за обрій і лише краєм торкалося верхівок густих дерев. Вони переливалися яскравими відтінками змінюючись то у помаранчевий колір, то у зелений, то знову у свій рідний блакитний. Форо зупинився на мить роздивляючись навколо, і глибоко вдихнув повітря. Воно ніби медом охопило ніздрі, солодко розійшовшись по грудях. Здавалося цілу вічність він не був удома, хоча пройшло лише декілька днів. Посміхаючись він підняв руки до сонця ніби погладив його край, який ставав все меншим і меншим. Потім озирнувся, чи не помітив хто його дивацтва, і знову побіг по знайомій стежці, радіючи очікуваній зустрічі з рідними.

Коли він заскочив у будинок Залда він несподіванки впустила великого глека, і він розколовся на частини. Та вона навіть не глянула на них, а переступивши кинулася у обійми сина.

— Живий, Святі Небеса! Я стільки сліз виплакала, що з них можна було ще одну річку пустити у Лешті. Як же ти схуд та який брудний. Сідай-но швиденько поїж. Я пекла сьогодні хлібного коржа, він ще досі теплий.

Форо не міг заспокоїтися від радощів. То роздягався метаючись по кімнаті, то хватав їжу, заштовхуючи собі у рота та у карман.

— Сядь поїж, чому ти бігаєш, чи ще десь збираєшся йти?

— Так мамо, сьогодні Зуф буде будити Сіду, і потрібна моя допомога. Тей поранений і нічим не зможе допомогти. Ми ледь живого принесли його додому.

Залда присіла на лавку, прикривши рукою рота. Вона не зводила очей з сина радіючи його поверненню та разом з тим страшенно переживала за Тея і Сіду.

— Мені теж піти, Форо? Я буду допомагати!

— Ні, мамо. Чаклун не допустить цього. Ти ж знаєш, усі його обряди, це таїнство яке не повинен ніхто бачити. І я теж. Але йому потрібна допомога. Певно Сіду треба буде підіймати або ще щось, розумієш?! Я теж не повинен там бути.

— Так синку, розумію. Як таке могло статися, навіщо вона це зробила? Скільки днів я про це думаю, і ніяк не зрозумію. Адже вона знала, що усі настої старого Зуфа не тільки лікують, а й отруюють. Без його дозволу не можна було навіть торкатися до них. Вона знала про це більше за всіх.

— Це той клятий Беш у всьому винен, мамо. Зовсім через нього голову втратила. Та не хвилюйся. Ліки ми принесли. Чаклун врятує Сіду, і все буде добре. Я маю йти!

— Так, синку, йди. Хай допоможуть вам Небеса!

Вона поцілувала його та погладила по скуйовдженій голові.

— Зажди, а як же Міра? Вона чекала на тебе, і всі ці дні проплакала разом зі мною.

— Так, Міра… Я прийду до неї як тільки все скінчиться. Якщо вона зайде, скажи, що я весь час про неї думав, так і передай!

Форо вискочив надвір і помчав по вже ледь помітній у темряві стежці.

Коли зайшов до будинку де вже чаклував Зуф, відразу закрив носа. Відвар який готував старий був вже готовим, і сморід від нього бив у носа аж дихати було важко. Він глянув на старого і побачив, що той ходить у товстій пов’язці, яка затуляє йому рота і носа. Чаклун побачив хлопця і простягнув тканину. Форо навіть не замилюючись пов’язав собі так само. Відразу згадав звідки чув цей сморід — майже так само пахла квітка за якою вони мандрували у світ людей. Зуф прибрав все зі столу і велів покласти туди Сіду. Потім вони віднесли Тея у іншу кімнату і зачинили її, щоб він не дихав цим їдким випаровуванням. Тей досі був непритомний і виглядав не набагато краще сестри. Але коли взялися за Сіду, Форо злякався не на жарт. Дівчина справді була як мертва: посиніла шкіра і затверділе тіло. Він перелякано глянув на Зуфа, чекаючи на відповідь.

— Так, вона ледь тримається, якби ви затрималися довше не встигли б, — розуміючи відповів чаклун.

Вони заголили тіло дівчини і Зуф почав обмазувати його чорною липкою рідиною. За кілька хвилин рідина всмоктувалася у шкіру, і він робив це знову. Форо від здивування ледве дихав і не вимовляв ні слова. Вперше він був присутнім під час лікування у чаклуна, а після всього пережитого думав більше нема чому дивуватися, та помилявся. Після третього разу шкіра Сіди набула іншого відтінку. Вже не була такою синьою, а тіло стало м’яким. Це було видно по дотику пальців старого чаклуна. Навіть її чорне зблякле волосся стало яскравішим. Форо полегшено зітхнув. Здається отрута покидала нерухоме тіло. Він сидів у кутку і тихесенько просив у духів для неї одужання.

Чаклун розклав навколо Сіди з чотирьох кутків сухе зілля і запалив його. Коли дим вже добре розійшовся навколо він почав читати закляття і обходив Сіду по колу. Форо аж рота відкрив під пов’язкою, коли побачив, що у цей час почало робитися. Увесь дим зійшовся до купи