Марта Коваленко - Маленький світ

і розпластався над дівчиною. Він не підіймався і не розходився нікуди у бік. Лише крутився перемішуючись і кутаючи у себе її тіло. Це так зачарувало хлопця, що він стягнув пов’язку і не закриваючи рота дивився на диво. Раптом ніздрі Сіди заворушилися, і втягнули у себе частину дивовижного диму. Зуф ще голосніше почав читати закляття, і не зупинявся ні на мить навіть передихнути.

Груди дівчини піднялися і Форо від радощів засяяв та широко розплився у посмішці. Сіда дихала. Тепер це було добре помітно. І це означало, що вона жива, і все вийшло. Хлопець шаленів від радості, але ні звуку не видав, бо Зуф ще не закінчив. Ще хвилина — і Сіда поворухнула пальцем. Потім іншим. Але очі не відкривала. Форо так і хотілося підбігти та гукнути її, але він стримався. Чаклун замовк, потім налив у кружку трав’яний відвар та омив тіло дівчини. Вона хитнула головою, і намагалася відкрити рота. Та пересохла шкіра міцно тримала губи. Чаклун узяв тканину змочив у відварі і добре витер їх. Потім гукнув Форо і попросив підняти їй голову, щоб напоїти. Сіда зробила кілька ковтків. Зуф посміхнувся.

— Вона житиме, дядьку Зуф, житиме! — не стримався Форо.

— Так, — відповів чаклун і приклав пальця до рота.

Форо зрозумів натяк, і замовк. Потім вони поклали її на ліжко, вона ще раз зробила ковток відвару і відвернулась.

— Що це, — злякався Форо — вона не відкриє очей?

— Вона занадто слабка. Тепер вона спить, а уві сні буде набиратися сили. Будемо чекати.

— Ну от і все, — сказав він збираючи усе своє приладдя.

Форо все ще сидів біля Сіди і не зводив очей з її помірного нешвидкого дихання.

— Ти йди додому, — продовжував старий, — а я буду тут до ранку. Тей спатиме, а от Сіда ще не відомо як поведе себе, тому я краще буду поруч. Зранку попросиш Залду, щоб прийшла вона замість тебе. Сіді буде потрібна жіноча допомога. Зрозумів?

— Авжеж, дядьку Зуф, скажу. То я пішов?

— Йди, йди.

Чаклун провів очима хлопця і замислився. Форо ніби подорослішав за цей час. І хоча обличчя його так само виблискувало веселими вогниками, він став уважнішим та серйознішим. Життєві випробовування лишають по собі слід, з кумедного егоїстичного хлопчака Форо перетворився на мужнього та відповідального молодого чоловіка. Старий ніби радів такому висновку, і був спокійним за Залду. Син буде добрим помічником, господарем, для старої матері та для дружини.

Непомітно схиливши голову на стіл, старий задрімав. Йому майже нічого не снилося, але щось мерехтіло та змінювалося перед очима, коли раптом крізь сон він почув крики.

Швидко схопившись на ноги, чаклун не розумів що сталося. Сіда тихенько спала і не ворушилася. Раптом з кімнати Тея знову почувся крик. Він когось гукав. Старий підійшов і торкнувся хлопця, приклавши руку йому до лоба. Тей був гарячий мов піч.

— Еммо, Еммо! — знову викрикнув хлопець.

— Оце так, — тихо проказав Зуф, — я навіть не думав, що все так складно. Гадав до ранку минеться…

Старий змочив рушника і поклав хлопцю на голову. Потім дістав пляшечки з настоями і з кожної по трішечки налив у кружку. Далі залив все це вином і розколотив.

— Випий, Тею, — підняв він голову хлопцю, та притулив до рота глиняну чашку. Тей слухняно ковтнув гіркий напій і відразу впав на ліжко, важко дихаючи. Скоро знову заснув. Чаклун ще сидів поруч, стривожено розглядаючи хлопця. Хвороба виявилася не такою легкою, як він гадав. І зараз Зуф розумів, що йому потрібно буде ще багато працювати над ними обома. Не знав тільки одного: чому так багато страждань повинні були винести ці діти? Та відповіді не знаходив, бо духи з ним більше не розмовляли.

Старий примостив на лавку свою торбу і поклавши на неї голову намагався заснути, до ранку лишалося небагато.

Вже зовсім скоро яскрава Лешта засвітилася барвистими кольорами, переливаючись у сонячному промінні. Емби прокидалися й бралися за свої справи. По вологій від роси стежці йшла Залда. Вона поспішала радіючи, що Сіда жива і скоро встане, і хвилювалася за них обох, мов за власних дітей.

Двері тихенько скрипнули і Залда обережно переступила поріг. Чаклун вже не спав. Він стояв з закритими очима, і шепотів під носа якісь молитви. Залда не порушила тиші, але Зуф вказав їй рукою на лавку, навіть не відкриваючи очей. Жінка мовчки сіла, поклавши руки на коліна. Вже скоро чаклун замовк і повернувся до неї.

— З початком дня! — промовила Залда.

— З початком нового дня! — відповів він. Дякую що прийшла. Мені потрібна буде твоя допомога. Три ранки поспіль Сіду треба купати у росі в промінні вранішнього сонця. Тільки після цього тіло її набереться життєвої сили. Оскільки матері у дівчини нема, прошу тебе стати нею на деякий час.

— Добре Зуфе! Сіда справді мені як донька. Якщо це потрібно — я готова.

Старий обережно взяв дівчину на руки, і попросив накрити її простирадлом. Вони вийшли на стежку і пішли на велику галявину край лісу. Залда забрала простирадло й старий поклав Сіду на траву. Потім відійшов подалі і теж сів на землю. Залда обережно зняла з Сіди сорочку, і змочуючи руки у росу обтирала її бліде тіло. Дівчина не спала, але очей не відкривала. Закінчивши омивання вони знову загорнули її у простирадло і чаклун поніс Сіду додому. Залда швиденько впоралася біля її ліжка, змінивши постіль(стару чаклун наказав спалити), а потім підійшла до Тея. Він мав червоне розгарячіле обличчя, і ніби щось марив пересохлими губами.

— Зуфе, здається Тей зовсім слабий. Я навіть не думала, що настільки, — повернулася вона до чаклуна.

— Так. Я сам не очікував. Думав до ранку минеться все. Але він потребує не менше уваги. Зараз я приготую відвар, і ти допоможеш мені його напоїти.

— Еммо, Еммо! — раптом почулося від Тея, Залда повернулася до нього і взяла за руку.

— Тею, хлопчику, що ти говориш? Кого гукаєш?

Та хлопець не відповідав, лише махнув головою. Його хвора нога була набагато ширшою за здорову, зверху вона була вкрита тканиною, з під якої виглядала зелена присохла суміш. Чаклун намастив поранене місце трав’яною сумішшю, для лікування. Але про одужання мова ще не йшла.

Через деякий час старий приніс глиняну чашку з теплим напоєм, і Залда обережно підняла Тея за голову, обіймаючи його. Хлопець марив, але все ж таки зробив кілька ковтків. Потім знову безсило опустив голову.

— Йому треба багато спати. Щоб не розтрачувати сили які потрібні