Алекс Фінлі - Останній страх, Алекс Фінлі

раз у раз виглядав у заднє віконце, поки автобус мчав на південь швидкісною трасою 307. Вона мало чим нагадувала американські автотраси.

Була вже майже п’ята година. Вони мали скоро приїхати. У Мета ледве-ледве вистачить часу, щоб дістатися до поліцейського відділення, підписати усі необхідні папери і повернутися вчасно до аеропорту Канкуна, щоб устигнути на зворотний рейс до Нью-Йорка о дев’ятій. Агентка Келлер сказала, що у разі потреби вони могли б подовжити термін його перебування у Мексиці. Але йому аніскілечки не хотілося побувати на пляжах, дивитися на руїни та інші розваги. Туди й назад.

Зі свого місця у багажному відсіку Мет не міг бачити народ у салоні, але він міг спостерігати за відображеннями пасажирів у лобовому склі. Він спостерігав за трьома дітьми, років десяти, які постійно товклися по своїх батьках. Незважаючи на те що відображення у лобовому склі були нечіткими й деформованими, Мет зробив висновок, що і батько, і мати дуже втомилися. Він уявив собі, як у точно такому мікроавтобусі недавно їхала його родина: Томмі притискається личком до шибки, татко занурений у власні думки про долю Дені, Меґі, яка ретельно розробляє маршрут їхньої подорожі, і втуплена у книжку мама.

Мет пригадав зміст останнього повідомлення від Меґі — того, яким так зацікавилася Келлер. Там було фото татка на передньому плані, а за ним — вхід до якогось закладу, схожого на нічний клуб. Нічого особливого.

Треба за це вчепитися. Адже зважаючи на напруження між Метом та батьком останнім часом, якось дивно, що Меґі надіслала йому портрет татка.

Під час занять із соціології у Нью-Йоркському університеті Мет дізнався, що у кожного пересічного юнака чи юнки на момент досягнення вісімнадцятирічного віку накопичується приблизно 4200 сварок із батьками. Напевно, Мет із батьком побили усі рекорди. Але так було не завжди. До арешту Дені татко всіляко заохочував Метів інтерес до кінематографії, купував йому різні комп’ютерні програми для цього, подарував стару відеокамеру, влаштовував так, щоб у Мета виникала можливість знімати коротенькі фільми. Звісно, то був не футбол. Але і татко, і мама, здавалося, щиро захоплювалися Метовою роботою. На той час, коли він під час навчання у випускному класі школи став переможцем першого молодіжного кінематографічного конкурсу, у родині Пайнів мало хто помічав його успіхи. У тата був Дені, у Меґі був тато, а в мами був Томмі.

Мет задумливо дивився на фото батька, а серце стискалося від згадки про слова, сказані ними під час останньої сварки:

— Було б чудово, якби ти разом із нами взяв участь у шоу.

— Тату, я не піду на шоу, я тобі вже сказав.

— Юристи кажуть, що увага публіки до справи може вплинути на рішення Верховного Суду. Судді неохоче беруться за повторний розгляд справи, а тому ми мусимо зробити все…

— Яку частку моєї відмови ти не почув?

— Ти поводишся як егоїст.

— Якось дивно й кумедно чути таке від тебе.

— Що ти маєш на… Добре, забудь. Не треба нічого, повертайся до свого навчання, насолоджуйся легковажним студентським життям, поки твій рідний брат сидить у смердючій в’язничній камері.

Мет кинувся до дверей, схопив з вішака свою куртку, рвучким рухом одягнув її.

— І повернуся. Знаєш чому, тату? — Мет витримав паузу, щоб удар вийшов болючішим. — Тому що тут усе тільки для клятого Дені!

Він вискочив надвір, у холодну ніч, де пухнасті сніжинки м’яко кружляли у чорному небі. Стояла дивовижна тиша після нещодавнього снігопаду. Мет згадав, як самотньо він почувався у ту ніч. Яким самотнім почувався він, приховуючи протягом останніх років усю правду про брата, спостерігаючи, як батько й сестра докладають усіх зусиль, щоб довести невинність Дені. Але з тим, що він відчував зараз, годі було навіть порівняти.

Нарешті автобус зупинився перед блочною цементною будівлею. Ніхто б не здогадався, що то поліцейський відділок, якби не стоянка біля нього для чорно-білих поліцейських автомобілів із сиренами на даху. Задні дверцята автобуса розчинилися, звідти вибрався Мет, дав чайові водію, махнув на прощання дітворі, яка радісно махала руками у відповідь, аж поки автобус не зник удалині. Мет важко зітхнув. Настав час забрати те, що залишилося від його сім’ї.

Потрошку за раз, Мете. Потрошку за раз.

Розділ 16. Сара Келлер

Після поїздки до аеропорту Келлер сиділа у своєму малесенькому кабінеті без вікон Нью-Йоркського офісу ФБР і ретельно вивчала звіт. У ньому викладалася інформація щодо початкового аналізу цифрових слідів членів родини Пайнів. Оскільки він не містив даних з їхніх ноутбуків та смартфонів, обсяг був значно менший, аніж зазвичай, обмежуючись переліком інтернетного пошуку, постів у соціальних мережах, GPS-локаціями. Але попри все, вийшла пухкенька папка сантиметрів сім завтовшки. Поки що Келлер не знайшла нічого, що б наводило на думку про злочин, справа проходила як нещасний випадок, але щось її непокоїло.

Багато хто з агентів насмішкувато кривився, коли згадували про професійну чуйку, посилаючись на те, що такий ненауковий підхід призводить до неадекватного сприйняття дійсності та засудження невинних. Але Келлер завжди прислухалася до своєї інтуїції. І тут вона їй підказувала: щось нечисто. А тому під приводом роботи над справою про відмивання брудних грошей компанією «Марконі» вона дала доручення комп’ютерникам відслідкувати відносини тієї з інтернет-компаніями і надати відповідну інформацію. Як тільки мексиканські органи правопорядку передадуть їм мобільні й ноутбуки, вона матиме повнішу картину.

Келлер швидко гортала документи, проглядаючи аркуш за аркушем, аж поки не наткнулася на звіт систем інтернет-пошуку. Він містив інформацію про те, що шукали в інтернеті з родинного сервера протягом останніх трьох місяців. Там були запити про доставку їжі («стандартне меню з ресторану тайської кухні»), прогноз погоди («сьогодні буде дощ?»), освіту («найкращі студентські гуртожитки МТІ»), відпочинок («що сьогодні по телевізору?»), здоров’я («що робити, якщо не спиться?»), рукоділля («як видалити плісняву?») та інші численні турботи пересічної американської родини.

У відділі розслідувань фінансових злочинів, де агентам доводиться перелопачувати гори даних, Келлер навчилася відокремлювати зерна від полови. Отже, після проглядання звіту систем інтернет-пошуку вона вирішила перейти до вивчення того, що користувачі навмисно видалили з історії пошуків. Як правило, агенти натикалися там на одне: купа порнографічних сайтів.

Але в історії видалених Пайнами сайтів ніяких порносайтів не було. Та все ж хтось видалив з історії кілька рядків пошуку, що насторожували:

Чи виплатить страхова компанія страховку, якщо накласти на себе руки

Що зробити, щоб страхова компанія виплатила страховку в разі самогубства

Скільки слід прийняти «Золофта» для передозування