Джон Гришем - Фірма

— Коли?

— Казав, одразу, як повернетеся.

Мітч кинув погляд на годинник. Він лиш три години на роботі, а вже так стомився!

— Це може почекати?

— Я не думаю. Зазвичай містер Ламберт нікого не дожидається.

— Зрозуміло.

— Краще вам піти до нього зараз.

— А що він хоче?

— Його секретарка не пояснила.

Він одягнув піджак, поправив вузол краватки й поспішив сходами на четвертий поверх. Там на нього вже чекала секретарка Ламберта. Відрекомендувавшись, вона додала, що у фірмі працює понад тридцять один рік; її сам Ентоні Бендіні взяв на роботу, другу, після того, як перебрався до Мемфіса. Звати її Іда Ренфро, та всі тут називають місіс Іда. Вона провела Мітча до кабінету й зачинила двері.

За столом стояв Олівер Ламберт, окуляри тримав у руках — в них тільки читав. Він тепло всміхнувся гостеві, поклав люльку на бронзову підставку.

— Доброго ранку, Мітчу, — тепло привітався; говорив повільно, наче йому було байдуже до плину часу. Посидьмо он там, — вказав рукою на диван. — Кави хочеш?

— Ні, дякую.

Він умостився на м’яке сидіння, директор сів на твердий високий офісний стілець; співрозмовник дивився зверху вниз. Мітч розстебнув піджак і спробував розслабитися. Він схрестив ноги і поглянув на нові черевики «Коул Хан». Двісті доларів — година роботи співробітника фірми, на якій неначе друкували гроші. Він пробував розслабитися, та з пам’яті не йшла паніка у голосі Ейвері, відчай в очах під час телефонної розмови з тим Кеппсом. Ну от, другий день на роботі, а вже голова розколюється, і живіт поболює.

Олівер-Ламберт усміхнуся до нього з висоти сидіння, так щиро, по-батьківськи. Видно, зараз настав час для якоїсь лекції. На Ламберті була білосніжна хрустка сорочка з тонкої бавовни; застебнута на всі ґудзики; шию оперізував темний шовковий метелик — такий одяг надавав чоловіку вигляду надзвичайного розуму й мудрості. Як завжди о такій порі, шкіра мала досконалий відтінок бронзової засмаги — у Мемфісі стояла середина літа. Діамантово поблискувала білозуба усмішка. Це був шістдесятирічний чоловік-супермодель.

— Всього пару запитань, Мітчу. Я розумію, ти вже дуже завантажений роботою.

— Так, справді, сер.

— У крупній юридичній фірмі стан паніки — це норма життя, а від таких клієнтів, як Сонні Кеппс, захворієш на виразку. Та наші клієнти є нашими активами, тому ми щодня за них себе гробимо.

Мітч усміхнувся й насупився водночас.

— Два запитання, Мітчу. Перше: у суботу ми з дружиною хотіли би запросити вас із Еббі на вечерю. Ми часто це робимо десь у місті і радо запрошуємо друзів. Я й сам полюбляю чаклувати на кухні, тож ціную вишукану кухню та напої. Зазвичай ми замовляємо столик в одному з улюблених міських ресторанів, кличемо друзів, а тоді розкошуємо за вечерею, до прикладу, з дев’яти страв і рідкісними винами. Ви з Еббі вільні в суботу?

— Авжеж.

— Прийдуть також з дружинами Кендал Махан, Воллі Хадсон, Ламар Квін.

— Ми радо приймемо запрошення.

— Домовилися. Моє улюблене в Мемфісі місце — «Жюстен». Це старий французький ресторан, кухня вишукана, і карта вин справляє враження. Як щодо сьомої вечора в суботу?

— Ми прийдемо.

— І друге — нам варто дещо обговорити. Я впевнений, що ти це добре розумієш, та варто й нагадати, адже для нас питання дуже важливе. Я знаю, що в Гарварді вам пояснювали, що між вами, юристами і клієнтами, існують довірливі стосунки. Ти маєш цей привілей як юрист, і ніхто не може тебе примусити виказати таємницю клієнта. Така інформація суворо конфіденційна. Порушенням професійної етики вважається обговорення справ клієнта з будь-ким. Це стосується будь-якого юриста, проте у нашій фірмі до професійних обов’язків ставлення дуже серйозне. Справи клієнтів не обговорюють ні з ким. Ані з іншими юристами. Ані з дружинами. Навіть між собою. Зазвичай удома ми про бізнес не розмовляємо, і дружини вже навчилися не ставити нам запитань. Менше говориш — краще живеться. Засновник нашої фірми містер Бендіні у секретність вірував сам і нас до неї привчав. Ти ніколи навіть не почуєш, щоб поза межами фірми хоч один із нас навіть ім’я клієнта вимовив. Ось так ми серйозно це сприймаємо.

«І що ж з цим мені робити?», — запитав себе Мітч. Таку промову й другокурсник може виголосити.

— Я зрозумів, містере Ламберт. Щодо мене можете не турбуватися.

— «Розпущені язики програють справи» — таким був девіз містера Бендіні, і він його застосовував до всього. Ми просто ні з ким не обговорюємо наші справи на роботі, з дружинами включно. Ми тихі, потайні, і нам подобається такими бути. Ти зустрічатимеш у місті інших юристів, рано чи пізно вони тебе запитуватимуть про фірму чи про клієнтів. Ми про це не розмовляємо, зрозумів?

— Аякже, містере Ламберт.

— Гаразд. Ми тобою, Мітчу, пишаємося. Ти станеш прекрасним юристом. Багатим юристом. До суботи!

Іда вже чекала на Мітча зі звісткою: його негайно хоче бачити Толлар. Подякувавши, Мітч помчав сходами донизу, а там — коридором повз свій кабінет — до великого кутового. Цього разу там уже порпалися в документах три секретарки і шепотіли одна до одної, поки сам Толлар горлав по телефону. Мітч підшукав, де примоститися, сів на вільний стілець коло дверей і став спостерігати за тим цирком. Жінки витягали файли з папок і нерозбірливо перекидалися фразами. Ейвері часом клацав пальцями і тикав то туди, то сюди, і тоді вони, мов наполохані кролиці, зіскакували з місць.

За кілька хвилин Ейвері, знову не прощаючись, гупнув слухавкою об важіль. Глипнув на Мітча.

— Знов Сонні Кеппс. Китайці з нього правлять сімдесят мільйонів, і він згоден платити. Замість двадцяти п’яти у його компанії буде сорок один партнер. У нас двадцять днів, інакше — все пропало.

Дві секретарки підійшли до Мітча і вручили йому кожна по товстій папці.

— Ти впораєшся? — запитав Ейвері ніби навіть з насмішкою. Секретарки теж не зводили з нього поглядів.

Мітч загріб папки й рушив до дверей.

— Звісно. Я впораюся. Тут усе?

— Цього вистачить. Я хочу, щоб від сьогодні до суботи ти займався тільки цими документами, зрозумів?

— Так, босе.

У своєму кабінеті насамперед він прибрав зі столу п’ятнадцять томів, за якими мав готуватися до іспиту, і склав їх на підлозі у кутку. По столу акуратно взявся розкладати папери з папки Кеппса. А тоді, набравши у груди повітря, почав читати.