Джон Гришем - Фірма

пройдені теми. Я його переглядатиму перед засіданням комісії, у п’ятницю. Запитання є?

— Поки що немає, — Мітч поклав записник на папку Кеппса.

— Гаразд. У середу о третій побачимося.

Щойно той вийшов, за десять секунд у дверях з’явився Рендалл Данбар з папкою у руках — достоту такою, як оце передав Воллі, правда, тоншою. Данбар очолював відділ нерухомості; саме він займався оформленням будинку Мітча у травні. На папці була наклеєна етикетка «Нерухомість». Гість розповів, наскільки важливою є його тема підготовки до іспиту. Сказав, що все обертається навколо нерухомості. Сам він скрупульозно підшукував матеріали по темі упродовж десяти років, а ще зізнався в тому, що часто подумує над тим, щоб їх опублікувати як авторитетне дослідження у галузі майнового права і земельного фінансування. Для підготовки йому знадобиться не менше години на тиждень, краще у вівторок по обіді. Цілу годину він ще розказував про різницю між екзаменом сьогодні й тридцять років тому, коли сам його здавав.

Кендал Махан додав ще своє. Цей запропонував готуватися у суботу, досить рано — на сьому тридцять.

— Нема проблем, — відповів йому Мітч, вмощуючи нові матеріали біля попередніх. Вони стосувалися конституційного права, улюбленої теми, хоча Махан сам зізнався, що ними рідко доводилося користуватися. Як виявилося, саме ця тема — найважливіша частина екзамену, чи принаймні такою була, коли він сам здавав його п’ять років тому. На другий рік роботи у фірмі він опублікував статтю у «Юридичному віснику» Колумбійського університету про Першу поправку до Конституції; її примірник він поклав до папки, і, якщо Мітч матиме бажання, то нехай прочитає. Мітч пообіцяв неодмінно це зробити, негайно.

До його кабінету ходили до полудня, побувало майже пів фірми, й усі залишали на столі папки, зошити, завдання і записи з розкладом наступних зустрічей. Щонайменше шестеро нагадали, що поки жоден у фірмі не провалив екзамен.

Коли о п’ятій вечора зазирнула Ніна, щоб попрощатися до завтра, на маленькому письмовому столі була така купа матеріалів, що її вистачило б для роботи цілій фірмі чоловік на десять. Мітч уже не мав сил розмовляти. Він лише всміхнувся й повернувся до папки Хадсона з матеріалами по договорах. За годину промайнула думка про їжу. І тоді вже, вперше за дванадцять годин, він подумав про Еббі й набрав номер.

— Я поки що затримаюся, — сказав їй.

— А я ж готую обід.

— Залиш його на плиті, — випалив він. Мовчанка.

— А коли ти повернешся? — запитала повільно Еббі, добираючи слова.

— За кілька годин.

— За кілька годин? Ти там вже пів доби провів.

— Так і є, та все ще маю багато зробити.

— Це ж тільки перший день!

— Як все розповім, ти не повіриш.

— З тобою все гаразд?

— Все гаразд. Я буду вдома пізно.

Десь завівся двигун, і цей звук розбудив Датча Гендрікса; той скочив на ноги. Розчинилися ворота, він чекав, поки зі стоянки виїжджав останній автомобіль. Мітч загальмував поруч із охоронцем.

— Добраніч, Датчу, — попрощався Мітч.

— Ви тільки тепер їдете додому?

— Так. День був напружений.

Датч ліхтариком посвітив на годинник на руці: пів на дванадцяту.

— Ну, обережно на дорозі.

— Гаразд. За кілька годин побачимося.

«БМВ» звернув на Фронт-стріт і поїхав у ніч. «Кілька годин, — подумав Датч. — Ці новачки прямо божевільні. На роботі вісімнадцять, двадцять годин. Шість днів на тиждень, а то й сім. Всі так рвуться стати юристами світового класу й за добу заробляти по мільйону. Бувало, на роботі цілодобово сиділи, спали за столом». Все це він уже бачив. Та довго це не триватиме. Такого напруження людське тіло не витримує. За півроку вони втрачають запал. Працюватимуть по шість днів на тиждень, годин по п’ятнадцять. Тоді п’ять днів із половиною. Згодом по дванадцять годин.

Ніхто не витримує графіка стогодинного тижня більш ніж шість місяців.

7

Одна з секретарок порпалася у стелажі з паперами у пошуках чогось, що терміново знадобилося Ейвері. Друга з блокнотом для стенограм у руках стояла перед ним самим, записувала його вказівки, які він диктував тоді, коли припиняв кричати на когось по телефону і слухав, що йому відповідали. На корпусі телефону горіли три червоні вогники. Щойно Толлар звертався до телефонного співрозмовника, як обидві секретарки починали гиркатися між собою.

Мітч увійшов до кабінету, спинися коло дверей.

— Замовкніть! — визвірився на них Ейвері.

Перша різко захряснула шухляду й перейшла до другої шафки з документами. Нахилившись, витягла нижню шухлядку. Ейвері до другої клацнув пальцями і вказав на настільний календар. Не прощаючись, кинув слухавку.

— Що там у мене сьогодні? — запитав, витягуючи зі стелажа папку.

— О десятій зустріч у місті з представниками Національного податкового управління. О першій — з Натаном Локом у справі Спінози. О пів на четверту засідання партнерів фірми. Завтра ви весь день маєте бути в суді, тож сьогодні мали готуватися до суду.

— Чудово. Все відміняй. Замов квиток на літак до Г’юстона на суботу після полудня і назад на ранок понеділка.

— Так, сер.

— Мітчу, де папка Кеппса?

— В мене на столі.

— Ти багато встиг розібрати?

— Майже все перечитав.

— Доведеться працювати напружено. Це з Сонні Кеппсом я щойно розмовляв. У суботу він хоче зустрітися у Г’юстоні і вимагає попередній варіант угоди про партнерство.

Раптом у порожньому шлунку Мітча затіпався нерв. Та угода, якщо він правильно пам’ятає, була на сто сорок сторінок.

— Хоча б попередній проект, — підзиваючи жестом секретарку, вів далі Ейвері.

— Без проблем, — якомога впевненіше спробував сказати Мітч. — Я підготую, не досконалий, але проект підготую.

— Мені він потрібен у суботу до обіду, якомога детальніший. Скажу секретарці показати Ніні, де в комп’ютері знайти зразки угод, зекономиться час на диктування й друк. Знаю, що виглядатиме не зовсім чесно, та від Сонні Кеппса ми теж чесності не діждемося. Він звик вимагати. Поставив мені крайній термін: скласти угоду за двадцять днів, інакше все накриється. Тепер зупинка лише за нами.

— Я все зроблю.

— Чудово. Давай о восьмій зустрінемося, щоб розібратися, на чому спинилися.

Ейвері натиснув на одну з кнопок і почав із кимось сперечатися. Мітч повернувся до свого кабінету й поглянув на папку Кеппса під вантажем п’ятнадцяти інших папок.

З-за дверей з’явилася голова Ніни.

— Вас хоче