Джон Гришем - Фірма

— Хто?

З’явилася голівка Ніни.

— І не хочеться, та мушу сказати, що привезли нові меблі.

Мітч взявся терти вилиці й забурмотів під ніс невідь-що.

— А може, вам посидіти кілька годин у бібліотеці?

— Може.

Удвох вони знову згорнули папку Кеппса і перенесли купу інших до коридору, де вже чекали два здоровенних негра коло офісних стелажів чорного кольору й східного килима.

Ніна пройшла до бібліотеки разом із Мітчем.

— Я мав о другій зустрітися з Ламаром Квіном, щоб готуватися до екзамену. Подзвоніть і відмініть. Скажіть, що поясню причину пізніше.

— О другій заплановано ще з Джіллом Боном.

— І це відмініть.

— Але він партнер.

— Відміняйте. Я пізніше все нажену.

— Так чинити нерозумно.

— Робіть, як я сказав.

— Ви — бос.

— Дякую.

Майстриня шпалерниця була низенька й міцна жінка в літах; до своєї нелегкої роботи давно звикла й була дуже вправною. Як розповіла щойно Еббі, вона вже сорок років обклеює дорогими шпалерами найвишуканіші оселі Мемфіса. Хоч і безупинно балакала, та роботу виконувала справно. Полотно розрізала з хірургічною точністю, клей намащувала не згірше за художника. Поки полотно підсихало, вона дістала мірну стрічку зі шкіряної торбинки на поясі й уважно вивчала куток їдальні, який ще залишився необклеєним; бурмотіла якісь цифри, Еббі навіть розібрати їх не могла. Далі вона заміряла у чотирьох різних точках довжину й висоту й поклалася на свою пам’ять. Піднялася на стрем’янку й попросила Еббі подати рулон шпалер. Полотно лягло ідеально. Притиснувши його до стіни, шпалерниця взялася вже всоте вихвалювати, які-бо прекрасні ті шпалери, які дорогі, як вони довго прослужать та як милуватимуть око. І колір був до вподоби, так чудово гармоніював зі шторами й килимом. Сама Еббі вже втомилася дякувати за компліменти. Просто кивала та позирала на годинник: час братися за обід. Як стіна була готова, Еббі оголосила перерву до завтрашнього ранку — попросила жінку прийти о дев’ятій. Та беззаперечно погодилася і стала наводити лад після своєї праці. Їй платили готівкою по дванадцять доларів за годину, тож вона погоджувалася на будь-які умови.

Еббі якийсь час милувалася кімнатою. Завтра роботу буде завершено, шпалерами обклеїти залишиться тільки у двох ванних кімнатах і комірчині. Фарбування запланували на наступний тиждень. У повітрі змішалися різні запахи — клею, лаку, яким покривали камінні полиці, нових меблів — просто чудовий свіжий аромат, наче й будинок новісінький.

Еббі попрощалася, а тоді пішла до спальні, роздяглася й лягла на ліжко — впоперек. Набрала номер чоловіка, недовго поговорила з Ніною й виявила, що Мітч буде пізніше, зараз десь на нараді. Еббі потягнулася — довгі засмаглі ноги за цілий день стомилися — порухала плечима. Під стелею лопаті вентилятора поволі ганяли повітря. Мітч колись таки повернеться додому. Трохи попрацює по сотні годин на тиждень, тоді зменшить до вісімдесяти. Вона вміє чекати.

Через годину Еббі прокинулася й скочила на ноги. Була вже майже шоста. Телятина пікантна. Телятина пікантна! Еббі натягла шорти кольору хакі та білу футболку «поло» й подалася на кухню. Там ремонт майже зроблений — лишалося тільки дещо пофарбувати і почепити фіранки.

Вона знайшла потрібний рецепт у книзі з італійської кухні, тоді на робочу поверхню акуратно повикладала необхідні для страви продукти.

У студентські роки червоне м’ясо бувало в них нечасто, лише інколи стейки гамбургерів. Перебивалися переважно бутербродами та ковбасою.

Однак зараз вони мають доволі грошей, тож настав час навчитися готувати, як слід. У перший тиждень вона щовечора вигадувала якусь нову страву. Сідали їсти, коли Мітч повертався з роботи. Еббі заздалегідь планувала, що має зготувати, штудіювала кулінарні книжки, експериментувала із соусами. Невідомо з якої причини, Мітч полюбляв саме італійську кухню; після того, як спробувала створити і вдосконалити спагеті та свинину по-монастирському, настав час для пікантної телятини. Вона ретельно відбивала молоточком шматки телятини, обкачувала у борошні з сіллю й перцем. В каструльку налила води для соусу, склянку наповнила вином «Шаблі» й увімкнула радіо. Пополудні вона вже двічі телефонувала до офісу, а Мітч навіть часу не знайшов їй передзвонити. Захотіла набрати номер ще раз, та подумала: ні, вже його черга. Вечерю зробить тоді, коли він повернеться, коли б то не було.

Відбивні підсмажилися у гарячій олії — по три хвилини з кожного боку — поки м’ясце не стало ніжним; вона їх вийняла, влила у пательню вино, сік цитрини й довела до кипіння. Загустила соус, постійно вимішуючи, а надто коло стінок. Тоді м’ясо поклала назад у каструльку, додала гриби й артишоки, а ще масла. Зверху накрила покришкою і поставила трохи протушкуватися.

Посмажила слайси бекону, нарізала помідори, додала готовий соус і влила ще склянку вина. О сьомій вечеря була готова: бекон, салат із помідорів, телятина, а в духовці — хліб із часником. А він все не дзвонив. Еббі вийшла у внутрішній дворик, прихопивши келих вина, роззирнулася. З-за куща вибіг Херсі. Разом вони обійшли всю ділянку, постояли під двома велетенськими дубами. У густому гіллі більшого виднілися рештки старої поламаної шпаківні; на корі стовбура вирізьблено чиїсь ініціали. З другого дерева звисав обривок мотузка. Еббі знайшла старий гумовий м’ячик, кинула подалі і спостерігала, як за ним побіг пес. А ще вона прислухалася, чи не долине з кімнат дзеленчання телефону, проте Мітч не дзвонив.

Херсі раптом завмер, а тоді загарчав, повернувшись до сусідського двору. З-за акуратно підстриженого живоплоту вигулькнув сусід, містер Райс. На носі поблискували краплини вологи, майка промокла від поту. Він зняв зелені рукавички і тоді вже крізь решітку паркана під дубом запримітив Еббі. Усміхнувся. Дивився на її засмаглі коричневі ноги і всміхався. Витерши чоло рукою, рушив до паркану.

— Як ся маєте? — запитав він, натужно дихаючи. Густа сива чуприна аж прилипла до голови.

— Чудово, містере Райс. А ви як?

— Дуже спекотно. Певне, сьогодні градусів тридцять.

Еббі й собі поволі підійшла до огорожі.

— У вас прекрасний газон, — сказала вона.

Він знову витер піт, тоді сплюнув на землю.

— Прекрасний? І це ви називаєте «прекрасний»? Таке навіть для журналу годиться. Я такої зелені ні в кого не бачив! Мій газон мав стати «газоном місяця», та мене обійшли. А ваш чоловік де?

— В офісі. Працює допізна.

— Вже майже восьма. Він у вас ще затемна виїхав з дому. Я зранку виходжу на прогулянку о пів на сьому; його сьогодні вже не було. Чого це він так?