Ханс Рослінг - Фактологія

увагу лише на інформацію, яка «подобається» нашим драматичним інстинктам, а дані, що «не підходять», ігноруємо.

ЗМІ не можуть витрачати час на історії, які не пройдуть крізь наш фільтр уваги.

Ось декілька заголовків, які редактор газети не пропустить із цієї причини: «Малярія продовжує поступово знижуватися», «Сьогодні в Лондоні справдилися вчорашні прогнози метеорологів щодо м’якої погоди». А ось деякі теми, які легко проникають через наші фільтри: землетруси, війни, біженці, хвороби, пожежі, повені, напади акул, тер­акти. Ці надзвичайні події привабливіші, ніж повсякденні. І ці надзвичайні історії, які нам постійно показують ЗМІ, перетворюються в наших головах на картину світу. Якщо ми не будемо дуже обережними, то ризикуємо дійти висновку, буцімто надзвичайне — це і є повсякденне. Тобто ми можемо подумати, що саме так і виглядає світ.

Уперше у світовій історії ми маємо зібрані дані майже про кожен аспект глобального розвитку. І все-таки через наші драматичні інстинкти та спосіб, до якого медіа мусять вдаватися, щоб привернути нашу увагу, ми продовжуємо драматично сприймати світ. Схоже, що з усіх наших драматичних інстинктів саме інстинкт страху впливає на те, яку інформацію вибирають новинарі і яку ми поглинаємо.

 Інстинкт страху

Коли людей опитують, чого вони найбільше бояться, зазвичай отримують чотири найпоширеніші відповіді: павуків, змій, висоти й маленьких закритих просторів. Потім іде довгий і доволі звичний список: публічних виступів, голок, літаків, мишей, чужинців, собак, натовпу, крові, темряви, вогню, утоплення й так далі.

Ці страхи закладені в нашому мозку з очевидних еволюційних причин. Боязнь фізичної шкоди, неволі та отрути колись допомагала нашим предкам вижити. У сучасному світі сприйняття такої небезпеки й досі запускає інстинкт страху. У щоденних новинах можна побачити репортажі про:

фізичну шкоду — насильства, причинами яких були люди, тварини, гострі предмети або сили природи;

поневолення — захоплення, втрата контролю або втрата свободи;

зараження невидимими речовинами, які можуть заразити або отруїти нас.

Ці страхи досі лишаються конструктивними на щаблях 1 та 2. Наприклад, боятися змій доволі практично в умовах життя, які є на щаблях 1 і 2. Щороку від укусів цих плазунів помирає 60 000 людей. Поряд немає лікарень, а навіть якщо і є, то вони їм не по кишені.

Бажання акушерки

У 1999 році ми з кількома шведськими студентами поїхали до Танзанії у віддалене селище, щоб відвідати звичайну акушерку, яка працювала у традиційний спосіб. Я хотів, щоб мої студенти-медики зі щабля 4 подивилися на реального медпрацівника зі щабля 1, а не просто читали про них у книжках. У повитухи формально не було освіти, і мої студенти пороззявляли роти, коли вона розповіла, із чим їй доводиться стикатися в роботі. Вона пішки ходить по сусідніх селах і допомагає бідним жінкам народжувати дітей — на глиняних підлогах, у повній темряві, без будь-якого медичного обладнання й навіть без чистої води.

Один студент запитав:

— А у вас є діти?

— Так, — гордо відповіла жінка, — двоє хлопців і дві дівчини.

— Ваші дочки продовжать вашу справу — стануть повитухами, як ви?

Літня жінка гучно розсміялася:

— Мої дочки? Працювати так, як я?! Ой, ні! Ніколи! Нізащо! У них хороша робота. Вони мають справу з комп’ютерами та працюють у Дар-ес-Салаамі — так, як і хотіли.

Дітям повитухи вдалося вийти за межі щабля 1.

Інший студент запитав:

— Якби ви могли вибрати один медичний інструмент, який полегшив би вашу роботу, що б це було?

— Мені потрібен ліхтар, — відповіла вона. — Коли доводиться йти в інше село в темряві, навіть при повному місяці, дуже погано видно змій.

На щаблях 3 й 4, де життя вимагає менше фізичних зусиль і люди можуть захиститися від природних явищ, ця біологічна пам’ять іноді завдає більше шкоди, ніж користі. На рівні 4 ті страхи, які виникли у процесі еволюції, щоб захистити нас, тепер нам лише шкодять. Лише 3 % людей, що перебувають на щаблі 4, страждають від фобій настільки сильно, що це заважає їм нормально жити. Для переважної кількості тих, чиє життя не паралізують фобії, інстинкт страху шкодить спотворенням світогляду.

Медіа не здатні протистояти спокусі постійно використовувати наш інстинкт страху. Це ж такий легкий спосіб заволодіти нашою увагою! Найкращими історіями виявляються ті, які запускають більш ніж один вид страху. Викрадення людей і авіакатастрофи, наприклад, поєднують страх фізичної шкоди і страх поневолення. Жертви землетрусів, поховані живцем під завалами будівель, які потрапили в пастку і яким страшенно боляче, привернуть більше уваги, ніж люди, яким удалося вціліти. Драматизм буде сильнішим, якщо активуються кілька страхів одночасно.

І тут ми бачимо парадокс: картину небезпечного світу ніколи раніше не «рекламували» так широко й ефективно, як зараз, і водночас світ ніколи раніше не був менш жорстоким і більш безпечним, як у наші дні.

Страхи, які колись допомагали нашим предкам вижити, сьогодні дають роботу журналістам. Це не провина медійників, і нам не слід чекати, що вони зміняться. Це відбувається через «логіку преси» у продюсерів так само, як і через «логіку уваги» в головах у споживачів.

Якщо уважніше поглянути на факти, які ховаються за заголов­ками, то видно, як саме інстинкт страху систематично спотворює те, що ми бачимо у світі.

 Стихійні лиха: ...у такі часи...

Непалу, одній з останніх країн Азії, яка досі лишається на щаблі 1, у 2015 році довелося пережити землетрус. Коли стихійне лихо трап­ляється у країні, що живе на щаблі 1, показник смертності завжди вищий (через слабкі конструкції будівель, погану інфраструктуру й низький рівень медичних закладів). Тоді загинуло 9000 людей.

Факт-запитання № 7

Як змінилася кількість смертей від стихійних лих на рік протягом останнього століття?

 А. Більш ніж подвоїлася.

 Б. Залишилася на тому самому рівні.

 В. Зменшилася більш ніж удвічі.

Це число охоплює всі смертельні випадки, спричинені повенями, землетрусами, штормами, посухами, пожежами та екстремальними температурами, а також смерті під час масового переміщення людей та пандемій після таких подій. Лише 10 % людей вибрали правильну відповідь, і навіть у країнах, які найглибше вивчали це питання — у Фінляндії та Норвегії, — цей показник сягнув лише 16 %. (Як завжди, повну інформацію за країнами наведено в додатку). Шимпанзе не дивляться новин, але вони набрали, як завжди, 33 % правильних відповідей! Насправді кількість смертей від стихійних лих зменшилася значно більш ніж наполовину. Це лише 25 % від того,