Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

- Як будемо все робити? – спитав Іван, побачивши, що Мілана підходить до нього, - я обмотаю кінець стріли звичайною мотузкою та спробую перекинути стрілу через товсту гілку, - хлопець показав пальцем на верхівку дерева, - он бачиш, там наче буде добре.

Руслан почав розганяти дітей подалі, щоб не заважали, до того ж, стріла може впасти вниз. Не вистачало, щоб вона потрапила комусь в руку чи голову. Діти розійшлись, загомоніли, дивлячись то на Мілану, то на дерево.

Іван прив’язав мотузку до стріли, трохи відійшов та прицілився. Мить, повітря розрізав свист, та стріла полетіла до цілі. Перша спроба не вдалась, оскільки стріла не долетіла гілки, увійшла в сосну нижче. Хлопець потягнув мотузку на себе, стріла полетіла вниз. Хтось з дітей ойкнув, але більше від хвилювання, зброя нікого не заділа.

Друга спроба теж була не вдалою, але значно кращою. Руслан хмикнув та спитав друга про допомогу. Той насупився та відмовився. Іван прицілився в третій раз, на цей раз довго стояв та не рухався. Відпустив, стріла здійнялась вгору та пролетіла потрібну гілки, перелетіла та стукнулась стовбура дерева. Вона впала на гілку та почала хитатись. Хтось з натовпу почав благати, щоб стріла перевалилась гілки та полетіла вниз. Неймовірно довгі декілька секунд, стріла перестала хитатись та вага пішла вперед. Древко почало перевалюватись та полетіло вниз, тягнучі за собою мотузку.

«Ура» - вибухнув натовп, заплескавши в долоні. Івана привітали з перемогою, навіть Руслан підійшов та похлопав хлопця по спині, показуючи великий палець догори. Залишалось спустити стрілу, примотати до мотузки канат та витягти його наверх. Іван потроху відпускав мотузку, аж поки не зупинився та не чортихнувся. Мілана подивилась на стрілу, вона не опустилась нижче середини дерева, а Іван тримав в руках кінець мотузки. Вона була занадто короткою.

- Це найдовша мотузка? - спитала Мілана засмучено.

- Проблема не в цьому, - повідомив Руслан, що бачив все те саме, - навіть якщо ми зараз прив’яжемо канат, він занадто короткий, - він показав пальцем на мотузку, - нам потрібно буде тримати тебе саме мотузкою. Вона обірветься.

Мілана чортихнулась, а Іван погоджено махнув головою. Навіть, якщо Мілану зможуть трохи підняти, в будь-який момент вона просто впаде. Це небезпечно та дуже ризиковано. Дівчина стисла кулаки, розуміючи, що хлопці, як би вони не хотіли побачити ліс зверху, не підуть на такий ризик. Вона знову подивилась на мотузку, на канат, дерево. Дівчина почала ходити кругами та думати, що ж можна зробити.

«Думай, думай!» - повторювала Мілана про себе, адже щось було в пам’яті по тренуванням з туризму. Вона була впевнена, що спогади пов’язані з вузлами та деревами. Ходила та злилась, поки не підійшла Аня та не подивилась на подругу. В її очах світилась надія, хоч Мілана підозрювала, що вона змирилась з тим, що вони загубились. «Я не можу підвести Аню, батьків, себе!» - дівчина крикнула собі в голові.

Мілана зупинилась та задоволено ляснула в долоні. Вона згадала! Саме на туризмі, на занятті з вузлами, підготовки до скелелазіння, вони проходили навчання по пласким поверхням. Вона розвернулась та підійшла до Івана з Русланом, що були темні як хмари.

- Знімайте все, - впевнено сказала Мілана, - мені потрібна саме мотузка.

Хлопці не розуміли, що саме хоче зробити дівчина, але швидко виконали команду. За мить, Іван підняв мотузку, відмотав від стріли та передав Мілані. Дівчина виміряла п’ятнадцять метрів загальної довжини та попросила відрізати половину. Ця ідея не сподобалась Руслану, адже мотузка краще ціла, без вузликів. Іван швидко дістав ножа та відмірявши половину, відрізав, віддав дівчині.

Мілана сіла на траву та почала з обох кінців зав’язувативузли, робити петельки. Приміряла час від часу свою ногу. Діти обступили дівчину та тихо спостерігали за професіоналом. Вона закінчила та встала, задоволено перевіряючи мотузку. Кофту застібнула на попросила ножа у Івана. Хлопець склав ножик та простягнув дівчині. Мілана підійшла до дерева та подивилась нагору. Зітхнувши, вона обвела мотузку навколо стовбура та потягнула обидва кінці на себе.

Діти відійшли, щоб не заважати, а Руслан поухав потилицю, не розуміючи, що Мілана збирається робити. Вона підняла мотузку по стовбуру і знову його обмотала навколо себе. В петлю простягнула трохи мотузки та потягнула на себе. Засунула ногу в нову петлю та обперлась дерева, піднялась. Підняла другий кінець мотузки, зробила те саме але вище, просунула ногу, знову піднялась.

Натовп охнув, зрозумівши, що дівчина таким чином робить собі сходи, піднімаючись над землею. Руслан відкрив рота, потім присвиснув. Іван теж оцінив та заплескав в долоні. Лише Костя, вийшов з натовпу та почав бубніти, що це дуже небезпечно, вона може зірватись. Мілана все ж не зупинялась. Першу ногу звільнила з мотузки, підняла вище, зробила петлю, піднялась. Таким чином, дівчина піднімала мотузку все вище та вище.

Зупинившись на висоті трьох метрів, Мілана подивилась на дітей та засміялась. Вона пояснила, що її цьому навчили в гуртку, на який вона ходить. Нічого неймовірного, але доволі небезпечно. Як тільки Мілана звільнила ногу, здійнявся вітер. Вона швидко притулилась до стовбура дерева, щоб її не знесло. Тремтіння пройшло спиною, дівчина відчула що на неї хтось дивиться. Вона швидко озирнулась, потім глянула на дітей. Піднявши погляд вище, вона побачила, що в дальніх кущах щось рухається.

Миттєву тишу розірвало виття вовка. Діти закричали та розвернулись в сторону голосу хижака. Іван та Руслан миттєво зняли луки та натягнули стріли. Костя та Діма підняли своїх гілляки та вийшли вперед.