Андрій Анатолійович Кокотюха - Третій рівень. Короткі історії

обвести навколо пальця, що й зробив з успіхом такий собі Герберт Кейтервіл, посередній вчений, який створив собі ім’я завдяки «Жінці з кошиком винограду». Оригінал вже давно ним викрадено і продано одному італійському цінителю за неймовірну суму. А це — прекрасна копія.

— І ви… знали це… і…

— Про все я дізнався буквально тиждень тому. Так, я давно ганявся за цією картиною, але тепер вона мені не потрібна. Навіть оригінал. Він нічого не вартий, повірте мені. Герберт Кейтервіл — геній, він зробив з посередньої картини дорогоцінний шедевр і ця містифікація триває вже майже десять років.

Читаючи на обличчі Бориса повне нерозуміння, сивий допив вистиглу каву, взявся до пояснень.

— Картина ця, звісно, має певну цінність як пам’ятка старовини. Але мало кому відомий Кейтервіл вирішив провернути махінацію, подібної якій я ще не бачив. Він взявся вивчати історію цієї картини, вигадав навколо неї тисячу й одну ніч, обплутав мережею таємниць, додав кілька вагомих реалій, аби убезпечити себе від нападок фахівців, і в результаті світ отримав його ґрунтовну наукову працю, котра перетворювала звичайну собі картину, яку невідомо хто написав — може, якийсь учень художника-майстра, на шедевр, подібний, скажімо, «Джоконді». Таке відкриття піднімало престиж колекції Таверне, люди валом валили, всі хотіли глянути на новоявлений шедевр. Звичайно ж, родина Таверне почала фінансувати дослідження Кейтервіла, а оскільки світ довго нудився без сенсацій в образотворчому мистецтві — казки Кейтервіла прийняли такими, якими він їх подав. Грошова вартість картини астрономічно збільшилася. І хоча Кейтервіл несподівано для себе став одним з авторитетних науковців і далеко не бідною людиною, грошей все одно забракло. Ось цю копію виготовив один з тих талановитих молодих художників, які дні й ночі проводять на виставках і галереях. Між іншим, репродукції продаються по всьому світу, це нормально, і роблять їх цілком професійні майстри… Так от, Кейтервіл знав людей, які готові платити великі гроші за мистецтво, щоб тримати його в своїх таємних сховках і кайфувати з того, що це — їхнє!

— Ви — один з таких…

— Боже збав, я не сперечаюся! Отже, Кейтервілу зовсім не складно було замінити оригінал на копію. Італієць, такий собі Петроллі, — між іншим, його називають Дон Сантіно, — заплатив Кейтервілові гроші, двадцятикратно збільшену реальну вартість картини. Як я про це дізнався? — сивий прочитав у очах Кравця німе запитання. — Яка вам тепер, зрештою, різниця? Допивайте сік. Приємно було познайомитися.

14

— Ні, я не говорю італійською… Я й англійською говорю погано… Пані, тьху, чорт, як вас там… сеньйора, мені все ж таки потрібен Дон Сантіно! Ні, я дзвоню з Мюнхена, з автомата на вулиці… Шкода… Я ще передзвоню, але це важливо, мадам, тьху, сеньйора! Запитайте його, коли він звільниться, чи цікавить його певна інформація про «Жінку з кошиком винограду», так, кошиком винограду… Він знає, про яку жінку йдеться… Запитайте це і, головне, запитайте, скільки він може за неї заплатити… Я ще дзвонитиму, скажу, якого плану інформація… Це дуже серйозно! Добре, дзвонитиму… Так…

Не спізнюйся, тату!

1

— Е, хлопче, ану, гальмуй!

Це прозвучало голосно, але той, хто покликав Юру Прища, не наказував і не погрожував. Його просто попросили зупинитися. Чита завмер на майданчику між першим і другим поверхами з піднятою ногою, не поставивши її на брудний бетон сходинки. Завмер, мотляючись на одній нозі, мов чапля.

Чита щось відчув.

Передчуття його не обдурили.

— А що та-аке? — якось навіть ображено протягнув Прищ. Чита послав його вперед, на розвідку. І якщо все чисто, розвідник мусив маякнути Читі на мобільний — шлях вільний. А потім спокійно, не привертаючи до себе уваги, йти до машини, залишеної у сусідньому дворі.

За стратегічним задумом, Чита з Тарзаном після цього підхоплюють вантаж, швиденько перетинають небезпечну ділянку двору, вантажаться, стрибають в автомобіль і швиденько валять звідси.

Нічого складного. Елементарний план, який вимагає лише дотримуватися елементарних засобів безпеки.

Крадене барахло швидко потоне в трясовині оптового базару, слідів не знайдеш. Читі та компанії за цей товар заплатять від сили третину справжньої вартості навіть вживаних речей. Крадений товар продадуть уже за половину цієї самої реальної ціни. Сільським споживачам, які переважно отоварюються на оптових, шукаючи імпортного і дешевого. Головне — швидкий прибуток, і тому, отримавши його, ані Чита, ані косоокий Тарзан, ані прищавий Юра Прищ не хвилювалися, взули їх перекупники чи ні.

Вони знали: будь-яка спроба отримати за крадене в інших людей трошки більше, ніж вони отримують завжди, швидко обернеться провалом. Читі цього не хотілося більше, ніж іншим. Він уже кілька разів опинявся в тюремній камері, звідки щораз виходив якимось дивом. Щось підказувало йому: невдовзі дива закінчаться.

Тим більше, сьогодні здобич виявилася особливою.

Про пару сотень баксів, знайдених Читою у якійсь книжці з віршами, вони, звісно, промовчать. Отримавши своє після реалізації вантажу, вони додадуть до суми ці дві сотні і куплять — Чита вже провів у голові швидкі математичні підрахунки! — таку кількість доз, яка дозволить їм протриматися три дні, не виходячи з хати. Ну, а якщо Тарзан придумає, як краще розбодяжити, то взагалі може вистачити на тиждень.

Частину цього вільного часу можна використати, аби надибати більш-менш пристойну хату, вирахувати, коли хазяїв немає вдома, і повторити вихід. У пристойних квартирах сьогодні є не один телевізор і один комп’ютер, а як мінімум по два-три комплекти різної апаратури. На яку завжди стабільний попит.

Але ж Бог сьогодні відвернувся від них! Скориставшись цим, чорт наслав на їхню компанію поліцейський патруль. Спальні райони, в яких вони так люблять промишляти, у вечірній час кишать патрулями. Хоча по телевізору поліція скаржиться: патрулів усе одно не вистачає. Аби, мовляв, повністю контролювати ситуацію, сьогодні треба ставити патрульного біля кожного будинку. Звичайно, це неможливо.

Ну чому, коли так, саме сьогодні і саме вони нарвалися тут на патрульних!

Чита опустив ногу, нервово стиснув кулак.

— Нічого такого, — втрутився тим часом ще один голос, а значить, подумав Чита, копів щонайменше двоє. Це додало йому впевненості: їх троє, у них чисельна перевага, вони готові в боротьбі гризти всіх довкола зубами.

— Нє, а що таке! — впирався між тим Юра Прищ.

Чита, закусивши губу, зрозумів — той точно влетів. Якраз Прищ і порожній, нема при ньому нічого, але в нього можуть здати гальма. Він і без того чел нервовий, а якщо три роки сидиш на системі — зовсім терпілка ні к чорту. Зірветься