Андрій Анатолійович Кокотюха - Третій рівень. Короткі історії

Макар приречено кивнув. Від сьогодні колишній Олег Макарчук помер і, мабуть, ніколи не воскресне.

Клята мазанина.

Закортіло спалити її і топтати ногами попіл.

— Зараз ти зі мною поїдеш до свого сховку і віддаси картину. Сюди повертатися на раджу. На всі запитання тобі відповість пацан, який валяється у твоїй кімнаті. Піди, глянь.

Борис вирішив не розповідати Макарові, як невдало зламав замок його квартири. Як замість очікуваного господаря з’явився хлопчисько з пістолетом. І як він, Борис Кравець, випередив його на кілька секунд і вбив пострілом у голову.

Стріляв він з «берегти», зброю цю ще за часів міліцейської служби непомітно для всіх привласнив після сутички з бандою Корвета. Оточена у захопленій ними дачі, банда мала при собі арсенал зброї і могла б витримати тривалу облогу, якби брат Корвета не випустив з руки, простреленої випадковою кулею, гранату Ф-1. Глушник Борис виготовив сам.

З кімнати Макар повернувся похмурий і зосереджений.

— Спокою мені тепер не буде.

— Тому я й пропоную тобі зникнути з міста.

— Нічого собі! Я вже приготувався вечеряти баландою…

— Це ще не гірший варіант. Якби не я — ти дихав би перегаром на чортів у пеклі.

— Для чого тобі все це потрібно? Ти ж можеш добре заробити, здавши мене лягавим.

— Я розберуся. Поїхали.

12

З картини Борисові посміхалася жінка.

Він подумав, що якщо художник малював з натури, то в епоху Ренесансу були справді вродливі жінки, а якщо вигадав її у своїй уяві — то в нього нівроку уява, хай би ким він був. Волосся її спадало на плечі, обрамляючи миле личко, довга спідниця не приховувала, а лише підкреслювала довершеність форм і класичну красу фігури.

Ні, таких жінок зараз, певно, немає!

Жінка не йшла, а, здавалося, пливла, дерев’яні черевики майже не торкалися бруківки. Кошика вона несла легко й граційно, гроно винограду визирало з нього, немов дражнячись. А навколо сновигають міщани, до жінки з кошиком нікому немає діла, і лише вбраний, як павич, вельможний пан зі шпагою на перев’язі озирається на неї і не приховує ласого погляду. На відміну від хлопчика, що скрадається поряд і чекає, коли ж впаде на землю хоч одне гроно з повного кошика, вельможа хоче поласувати зовсім не виноградом. Жінка ж нікого й нічого не помічає навколо себе, вона думає про своє і посміхається своїм думкам…

Макар куняв на канапі в квартирі Кравця. Полотно Борис розгорнув на журнальному столику. Вдосталь надивившись на нього, він перевів погляд на Макара, який теж невідомо чому посміхався уві сні. Якщо в цієї баби є підстави сміятися, то в тебе, друже, навряд. Борис теж посміхнувся своїм думкам і набрав номер Таверне.

— Картина в мене. Здається, в повному порядку. Приємно чути… Так, ми не помилилися. Злочинець, — він подивився на Макара. — Не певен… Можливо, я знаю, де його тепер шукати. Так, поговоримо. Чекайте. Хвилин десять-п’ятнадцять.

13

«СМЕРТЬ СТАВИТЬ ОСТАННЮ КРАПКУ В СПРАВІ ПОГРАБУВАННЯ КОЛЕКЦІЇ ТАВЕРНЕ»

Кілька сотень людей стали свідками того, як по одній з центральних вулиць міста їхала палаюча машина. Коли вона нарешті вибухнула, то обійшлося без людських жертв, лише постраждало кілька автомобілів, припаркованих неподалік. Від водія мало що лишилося. Якимось дивом збереглися ведійські права, з яких було зрозуміло, що жертвою невідомих вбивць став Борис Кравець, один з охоронців, що чергували в салоні «Арт-клас» у ніч пограбування.

Борис Кравець тривалий час працював у кримінальному розшуку і виявив себе з найкращого боку. Трагічний випадок змусив Бориса відмовитися від оперативної роботи.

Причини вбивства з’ясовували недовго. Все пояснив пан Бернард Таверне. Виявляється, Борис Кравець був незадоволений тим, що його звільнили з роботи після пограбування, і вирішив сам встановити істину. Зрозуміло, чому він не тримав контакту зі слідчою бригадою. Маючи певний досвід оперативно-розшукової роботи, Борис вийшов на слід грабіжника. Як йому це вдалося і хто здійснив цю зухвалу акцію, ми вже ніколи не дізнаємося — до останнього моменту Борис Кравець волів не розкривати своїх особистих таємниць. Пан Таверне тримав постійний контакт з Кравцем.

За кілька хвилин перед загибеллю Борис подзвонив йому і сказав, що їде до нього, щоб назвати ім’я злочинця. Ніхто, гадаю, не засудить його за те, що він прагнув отримати високу грошову винагороду — для безробітного це надзвичайно важливо.

Ім'я злочинця він не поспішав назвати, мабуть, через те, щоб підстрахуватися і змусити Таверне до кінця дотримуватися угоди. Але життя вже не один раз доводило — одинак ніколи не виграє. Експертиза показала, що спочатку Бориса вбили пострілом в обличчя, потім спотворили його і посадили в машину, а що не доробили вбивці — доробив вогонь. Тіло обгоріло настільки, що не кожен взагалі ідентифікує його як людину.

Таким чином, справа пограбування колекції Таверне — справа рук не одинака, а добре організованого синдикату, котрий, переконавшись, що наробив помилок, старанно замітає сліди.

Слідство триває.

Сивий американець перечитав новину ще раз. Потім із сумом подивився на вдоволене обличчя Бориса Кравця. Той розвалився у кріслі навпроти і тягнув через соломинку апельсиновий фреш.

— Бідолашний Олежка Макарчук… Взагалі-то він був хлопець не дурний, вивідав якимось макаром — пардон за каламбур! — ім’я людини, яка мала справу з Яцинським і дату вашого приїзду в Україну. Мені лишилося тільки забрати всі Олежкові гроші зі сховку і тихо, як миша, жити в його квартирі кілька днів, чекаючи на ваш приїзд.

Сивий розумів російську краще, ніж Таверне, навіть говорив майже без акценту, тож Кравець продовжив:

— А я здивувався тому, що ви все ж таки прилетіли. Адже та туфта про викрадену копію, яку з моєю допомогою запустив Таверне і яка дуже допомогла мені, облетіла весь світ. Я боявся, що доведеться або вирахувати вас власними зусиллями, або шукати іншого покупця.

Сивий відпив кави з молоком.

— Ну, в мене в Україні взагалі багато справ… Але змушений розчарувати вас, молодий чоловіче. Копія, — він кивнув у бік скатаного полотна, яке лежало на ліжкові, — мені не потрібна.

— Ви не зрозуміли! Це — оригінал! Історію з копією…

— Це ви не розумієте, про що я кажу! — перебив його сивий. — Ваш нещасний Макар украв копію. Вже кілька років у колекції барона Таверне замість оригіналу «Жінки з кошиком винограду» виставляється високоякісна копія. Кажу вам як людина компетентна.

Якби зараз з-під ліжка виліз слон і почав походжати по стелі, Борис Кравець здивувався б менше.

— То, значить, Таверне…

— Дайте спокій нещасному Таверне! Його легко