Андрій Анатолійович Кокотюха - Третій рівень. Короткі історії

зараз, побіжить, і буде дуже добре, якщо цим відволіче весь патруль на себе, давши втекти іншим. Звісно, його зловлять, і ясно, що протримається в камері лише до ранку, коли почне скручувати в бублик — після того всіх здасть. За цей час треба скинути товар і поміняти хату…

Подавши Тарзану знак зупинитися, Чита поставив свою сумку на підлогу.

Свою Тарзан так само опустив.

На майданчику було напівтемно, світила одненька брудна лампочка. Чита спритно витягнув з-під поли куртки обріз двостволки, куплений випадково за абсолютно смішні гроші. Він ще жодного разу не застосовував зброю в ділі, навіть нікого полякати нагоди не випадало. Приклавши пальця до губів, він зробив крок назад, ковзнув по лампочці поглядом, приготувався.

— Нічого такого! Сюди йди, сказав! — тепер патрульний уже наказував, і нічого хорошого цей розвиток подій не віщував. — Живеш тут? Документи!

— Я до друга приходив, — почулося у відповідь.

— У якій квартирі живе друг? Пішли, познайомимося. Так є документи?

— Я… ну… у дівчини був…

— У друга чи в дівчини? Чи ти з дівчатами тільки дружиш? — короткий смішок. — Ні, ти щось таке крутиш, мутиш щось. Та йди сюди… Ану, стій, гад! Стояти!

«Добре, хоч стало розуму назад у під’їзд не тікати», — полегшено зітхнув Чита.

Але промовчати в Юри Прища розуму таки не стало.

— Пацани-и-и-и! Менти-и-и-и! — заволав він, здалося, на весь мікрорайон, і Чита, двома стрибками подолавши сходовий проліт, став поруч із Тарзаном на другому поверсі.

Приготував обріз. Завмер — йому справді не хотілося стріляти.

2

Крики Юри Прища злилися з лайкою патрульних.

Потім двоє в під’їзді почули переможний крик — значить, зловили. Чита клацнув затвором, шкодуючи, що не бачить себе в дзеркало. Саме перед дзеркалом він тренувався мало не щодня, уявляючи себе то ковбоєм, то Крутим Вокером, то Міцним Горішком. Йому недавно виповнилося дев’ятнадцять, тож він, наркоман зі стажем, ще міг собі дозволити погратися перед дзеркалом у крутого хлопця. Перехопивши запитальний погляд Тарзана, мовчки кивнув йому на тьмяну лампочку.

— Тримай цього, я під’їзд перевірю! — крикнув унизу патрульний. — Він комусь гукав, так що викликай підмогу! От же ж наркошів розвелося!

Від сильного удару розчахнулися двері.

— Алло, гараж! Хто там є — виходь по одному! Чи я сам піднімуся, когось дістану за яйця!

Чита не зрушив з місця. Тарзан переступив з ноги на ногу.

— Я йду!

Кроки внизу по сходах. Обережні, але впевнені.

Щойно чоловічий силует показався на майданчику між першим та другим поверхами, де залишилася клітчаста сумка із запакованим телевізором, Тарзан підстрибнув — прізвисько отримав саме за свою стрибучість, колись у спортивній школі вчився, — і тилом долоні вгатив по лампочці.

Стало зовсім темно. В темряві прогримів одинокий постріл.

Від гуркоту, здавалося, здригнувся під’їзд. Потім почувся крик болю, і Чита, стискаючи обріз у лівій руці, правим кулаком уже гатив у двері найближчої квартири:

— Поліція! Поліція Допоможіть! У нас поранений, відчиняйте!

Далі все закрутилося, мов американські гірки.

Обличчя доброї тітоньки, яка відчинила двері, бажаючи допомогти пораненому поліцейському, Чита не роздивився, та й для чого — відразу пхнув їй ствола в лице і навіть, здається, влучив по лобі. Не розбираючи дороги, рвонув через кімнату до балкону. Хтось кинувся назустріч, Чита не розібрав віку сміливця. Мабуть, дядечко цієї тітоньки, такий само немолодий. Він лише відштовхнув його, а Тарзан, який сунув позаду, стукнув чоловіка кулаком по голові.

Опинившись на балконі, Чита пожбурив під ноги непотрібний вже обріз — лупонув дуплетом, з обох стволів, а патронів більше й не було. Не думаючи довго, діючи виключно на адреналіні, схопився за балконні бильця, відзначивши про себе — добре, що не засклили, як у сусідів, значить, бідні люди тут живуть! — і перекинув через бильця тулуб. Політ із висоти другого поверху на м’яку після дощу березневу землю зайняв якісь секунди. Поруч приземлився спортсмен Тарзан.

Бігти до машини — пропаща справа. Тепер утікачі опинилися з тильного боку багатоповерхівки, і пробиратися в сусідній двір звідси було незручно: так чи інакше нарвешся на патрульних. Звичайно, тепер баланс сил все одно на їхньому боці — двоє проти одного. До того ж цей один навряд чи відпустить полоненого Прища, аби гнатися за тими, хто стріляв у його напарника. Але в нього є пістолет і рація. Кавалерія з’явиться за якихось пару хвилин. Прикинувши час, Чита вирішив рвати пішки, кружляти дворами, плутати сліди. Тарзан все ще сидів у багнюці, по-собачому злизуючи кров з руки, яку врізав скалками лампочки. Він явно гальмував, і Чита смикнув його за комір.

— Бігом! Не спи, замерзнеш!

Незграбно підвівшись, Тарзан почапав за Читою, і той зрозумів ще одну істину: вони, виваляні в грязюці і надто збуджені, нікуди непомітно не зникнуть. Особливо тепер, коли менти оголосили по всьому мікрорайону який-небудь план «Перехват». Та дійшло до нього ще дещо: якщо зараз вони почнуть ховатися від людей, на них звернуть увагу ще швидше. Лише одинадцята вечора, народу на вулицях вистачає. Звісно, люди в масі своїй боягузи, але саме боягузтво змусить їх повідомити, куди належить, про двох відчайдушних типчиків, які виділяються з загальної маси.

Тому, побачивши скраю тротуару оранжевий вогник таксі. Чита рішуче рушив до машини. Тарзан сунув за ним, повністю поклавшись на лідера.

Підійшовши до таксомотору, Чита рвонув на себе задні дверцята, блискавкою метнувся на заднє сидіння і перервав здивованого водія, який спробував вигукнути щось обурене:

— Будь тихо, козел, а то погашу!

Поруч із таксистом уже мостився Тарзан. Побачивши в його руці ножик-викидуху, водій остаточно втратив бажання щось говорити. В салоні запала лунка тиша. Здавалося, з вулиці не проникає жоден звук. Нарешті таксист з дивним спокоєм, який мимоволі викликав у Чити повагу, запитав:

— Вам куди?

— Яка різниця? Один хрін повезеш, — просичав Чита.

— Два хріни, — не стримав язика таксист.

— Глохни! — сіпнув озброєною рукою Тарзан. — Моргали виколю!

— Хто ж тоді вас повезе? — поцікавився водій, і Чита зробив несподіваний висновок: чоловік за кермом їх чомусь не боїться. Або не так: боїться, але не панічно, не до істерики.

— Правда, дядя — мовчи і крути бублика, — порадив він.

— Тому й запитую, куди везти. Бо мені і правда однаково.

Чита на мить замислився. А тоді назвав адресу. Все одно повертатися до свого барлогу тепер точно не можна. Він, очевидно, серйозно поранив, якщо взагалі не вбив поліцейського. Тому їхню адресу його колеги витрусять з Юри Прища там же, на місці. Для таких випадків у нього була резервна точка, де можна короткий