Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Я не можу…–вирвавшись з її рук, дівчина заплакала.

–Ти без мене ніщо, чуєш? –розсердилась Ліліт.– Як і я без тебе, ми не можемо бути нарізно! Це знищить весь світ!

Анжела залишила будинок і перемістилась до снігового лісу. Чому саме сюди, вона не знала. Ступаючи по засніженим галявинам, вона не відчувала ані холоду, ані стривоженості. Лише смуток по втраченим почуттям до своєї половини. Сніговий принц саме прогулювався свої лісом, побачивши Життя, він здивовано усміхнувся.

–Анжело? – здивувався Ельгорт.– Не чекав тебе тут побачити!

–Якщо чесно, я теж… Даруй, я не знаю, чому прийшла.–стрепенулась вона.

–Ні–ні! Прошу, не йди.– благав він.–Давай, прогуляємось?

Анжела посміхнулась і вони рушили на прогулянку. Вона піймала себе на думці, що часто поглядає на обличчя Ельгорта, воно здавалось їй дуже привабливим і часом дівчина не могла цього приховати.

Ґотлін. 2016 рік

Повернення Оматея та Аделайн Ґотлін було справжнім святом для всього палацу. Лід відступив від нього і замок тепер мав такий самий вигляд, як і до прокляття, що лягло на нього через чвари дітей сімейства. Коли Ельга зреклася брата й сестри, вона надала найсильніший захист свого дому, на який тільки була здатна. Цей захист був непорушним до того дня, поки клан Ґотлінів не возз'єднався, пробачивши один одного по–справжньому.

Але діти Ґотліна два століття існували без батьків, а тому забули як це – жити з ними знову. Насамперед, королева суворо забороняла чаклувати в палаці. Навіть той факт, що Ельга тепер була коронована, ніяк не зупиняв батьків від надання настанов доньці. Калерія жила зараз у будинку недалеко від палацу, прихованого для смертних. Пітер і Пайпер побралися і зайняли покої Пітера. Ельга й Ельгорт продовжували жити в палаці, хоча Ельга з кожним днем дедалі більше шкодувала про це рішення. Уже два роки, як батько й мати повернулися, і багато моментів, які їхнє крижане ув'язнення згладжувало, ідеалізуючи образ батьків, тепер випливало вперед.

–Ти не можеш бути з ним! – кричала Аделайн. – Він – твій брат!

–Я – маг, мамо, не людина! –парирувала вона. – Я – сила, яка оселилася в дитині й виросла в ній. Ельгорт – моя половина.

–Мене це не хвилює. Доки я жива, ви не будете разом!

Ельга промовчала, йдучи в ліс. Їй самій не подобалася думка про те, що її брат може стати її судженим. Ельгу мало хвилювали пересуди, але дивне почуття переповнювало її... Якщо в дитинстві вона не могла сприймати Ельгорта інакше, то тепер... занадто багато чого змінилося. Їй потрібно знайти спосіб бути зі своєю половиною, але не бути його сестрою при цьому.

–Ти вирішила покинути нас? – підкравшись беззвучно, промовив Еймарк.

Від несподіванки Ельга запустила крижаного кинжала і ледь встигла змінити траєкторію його польоту геть від Еймарка.

–Навіщо ти підходиш так тихо?! – крикнула вона, відсмикнувши руки. – Я ледь не вбила тебе!

–Ти б не вбила мене.– спокійно заявив Еймарк.

–Звідки така впевненість? – пирхнула вона, струснувши руками.

–Схоже, я довіряю тобі більше, ніж ти сама собі.

Вона зітхнула. Дженніфер, Еймарк і Нік, були частими гостями палацу. Їх приймали, як членів сім'ї. Ельга не часто спілкувалася з Еймарком, але він завжди розумів її і міг знайти потрібні слова.

–У цьому циклі тобі не знайти способу бути з Ельгортом. Поки він твій брат.– відповів Еймарк.

Вона відчувала це, але не знала, як із цим бути. Кілька разів за ці два роки Ельга вибиралася в інші королівства, щоб відшукати засіб бути зі своєю половиною.

–Повинен же бути вихід? – зітхнула вона, глянувши на Душечтеця.

–Тут немає виходу, Ельго. Якщо ступиш на цю стежку, перед тобою буде вибір – або живий брат, або мертвий коханий. Але ти знаєш це. І тримаєш шлях у Верхнесферу.

–Я не знайду там відповідей?

–Цього я сказати не можу. –знизав плечима Еймарк.– Але не звертай зі шляху.

Ельга кивнула. Верхнесфера являла собою величезне місто над Ґотліном. Потрапити туди просто так неможливо. Уперше Ельга перемістилася туди за допомогою Діаваля. Небагато птахів були провідниками Верхнесфери, потрапивши туди одного разу, Ельга могла перемістити себе туди в будь–який час. Але Верхнесферу вона не любила. Тут мешкали відьми, розлючені на магів не одне століття за своє вигнання на Верхнесферу. Ельга почула крик, Айларіан зірвався з місця і побіг у гущавину снігового лісу. Поспішивши за барсом, Ельга насторожилася.

–Ельго? – кричала мініатюрна смаглява дівчина з пісочного кольору волоссям, що відблискує золотом. – Я прошу тебе, поговори зі мною.

Айларіан зіткнувся з великим левом і загарчав.

–Чого треба тобі в моїх краях, Королево Левів? – запитала Ельга, блукаючи засніженою землею.

–Моя держава в небезпеці. – не підводячись із реверансу, почала Джіа. – Сонцедім уявив себе володарями магів і хоче знести нашу державу в співдружності з Ковеном із Верхнесфери.