Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Я підпалив місто, убив багато сирен там. Мене вигнали, я не бачу фортецю, не можу ввійти в неї, і більше не чую поклику міста... – ніби відповів на її думки, Айріал.

–У твоєму стилі. –закотила очі Старла. –Те, що тобі не йде в руки, ти просто знищуєш.

–Я усвідомив це не відразу. Мені знадобилося багато століть, щоб зрозуміти це.

–Скільки тобі років?

–Не враховуючи ув'язнення – вісімсот двадцять сім.

Старла присвиснула.

–Старий пердун.

Він знизав плечима.

–Довге життя не є перевагою моїй ситуації.

–Так, чим довше життя, тим більше в ньому ворогів. –погодилась вона.

–Іх і без тебе було чимало.– відповів він.

–Не вбий ти Еліота... Я б і не знала, хто ти.– сказала Старла.

–Не вбий я його, ти б і себе не впізнала.

–Мені сказати "дякую"? – вибухнула вона.

–Ні.– роздратовано сказав Айріал, склавши руки на грудях. – Мені не потрібно нічого говорити. Якщо ти прийшла вбити мене, зроби це і забирайся. Я страшенно втомився від цього життя.

–А ти знаєш... – вона подалася вперед, зчепивши руки в замок.– Ельга мала рацію, що не вбила тебе, а вигнала. Смерть – це занадто легко для такого чудовиська, як ти, Броку. Ти сам себе мучиш не гірше за будь–яку камеру тортур. Варто так тебе й залишити. Поки твої ж демони не розірвуть тебе на шматки.

Вона встала.

–Щасливо залишатися, Містифікаторе.

Як і обіцяла, Ельга повернулася за годину. Вона оглянула обличчя Брока.

–Ти в нормі? Вона не чіпала тебе?

–Ні. Вона відмовилася мене вбивати. Сказала, що мені краще залишатися з цим болем самому.

Ельга сіла навпроти, Брок потер перенісся пальцями.

–Чому ти засмучений?– спитала вона.–Мені здається, чи ти не радий з того, що лишився живий.

Брок підняв очі на подругу.

–Ти точно знала, як мене проклясти.

–Тобто?– не зрозуміла Ельга.

–Твоя присутність допомогла мені стати тим, ким я є. Ти напророчила мені, що я переживу увесь біль поранених мною ж сердець, тільки–но моє власне вперше за століття заб'ється від любові.

–Я не розумію…–знітилась Ельга.

–Так і сталось, адже вперше за довгі століття я зустрів друга, людину якій був відданим і перед якою почуваю тяжкий тягар провини. Я люблю тебе, Ельго. Як друга, як найближчу душу, що врятувала мене. Дякую тобі за все.

Вона міцно обійняла Айріала, зітхнувши.

–Я не хочу втрачати тебе.–прошепотіла Ельга.–Ти накоїв багато лиха в минулому і зробив усе, щоб виправитись. Я ціную це і не дозволю тобі піти раніше зазначеного тобі часу. Зрозумів?

Айріал нехотя кивнув.

–Я вирушаю мандрувати післязавтра. – вставши, сказала Ельга.– Ти міг би піти зі мною.

–Навіщо? – насупився він.

–Тобі не можна бути одному.

–Ти і так багато зробила для мене. – посміхнувся він. – Але бути на самоті зараз, найкраще, що може запропонувати мені доля.

Вона коротко кивнула і заклубила туман.

–Ельго? – покликав Айріал.

Вона повернулася до нього.

–Побути на самоті якийсь час. – пояснив він.– Але... не залишай мене назавжди.

–Звичайно.– безбарвно відповіла Ельга і зникла.

Володіння Життя та Смерті

Ліліт розвалилась на дивані, перебираючи ніж з гострим лезом між пальцями, Анжела відсторонено дивилась у вікно, поринаючи думками кудись далеко від своєї половини. Ліліт помічала дистанцію на якій трималась Анжела і вона турбувала дівчину.

 –Можемо відвідати Париж. Там достобіса романтично. Що скажеш?

–Може якось потім.–знизала плечима Анжела.

–В чому справа?– спитала Ліліт, випроставшись.–Що не так?

–Нічого.– зітхнула Анжела.–Все гаразд.

–Гаразд? Ти ходиш, як сновида останній рік! В чім річ?

–Між нами все складно, мені потрібен час.

–Час? –вибухнула Ліліт.–Це ж для чого? Хочеш кинути мене?!

–Я цього не казала.

–Анжело. Я єдина, хто турбується про тебе. –схопивши її за руки благала Ліліт.– Я хвилююсь. Ти надважлива для мене. Я кохаю тебе. Чуєш?

–Так…–опустила очі Анжела.

–Анжело…– просила Ліліт.

–Ні, я…–вона звільнила руки, рушивши до дверей. – Мені треба пройтись.

–Чекай! Ходи до мене. – Ліліт повернула дівчину до себе, схопивши за плечі.–Ти не можеш отак кинути мене! Ми ж Життя та Смерть, ми завжди один за одним. Анж!